Тітка мого чоловіка, яку звуть Валентиною, старша за мого чоловіка Микиту на 4 роки, їй тільки 35 виповнилося. Так буває: пізня дитина у батьків. Валентина розлучена вже років 6, виховує 9-річного сина. Невдовзі після розлучення вона кардинально змінила сферу діяльності.
— Ненавиджу цифри, – пояснювала вона вже нам і своїй рідній сестрі, яка доводиться мені свекрухою, – мама наполягла, щоб я закінчила цей технікум, я туди після декрету не повернуся!
Бабусі та дідусі чоловіка та батьків Валентини вже на світі не було, отримувала вона у своїй конторі зовсім небагато, розсудила, що якщо відучиться на курсах манікюру та нарощування вій, то зможе цілком нормально заробляти. Свекруха навіть допомагала їй – сиділа з дитиною, доки Валентина навчалася.
— На її колишнього чоловіка жодної надії! – Вигукувала мама чоловіка, – Чи то нормальні аліменти будуть, чи то влаштується на мінімалку. Нехай спробує вже заробляти.
Валя жила в квартирі, залишеній батьками, з цим проблем не було, та ще й свекруха її завжди шкодувала – молодша ж.
— У салон влаштувалася, у престижний! – пишалася свекруха. – Навіть за місяць, доки стажувалася, заробила більше, ніж у своїй конторі. Дивишся, діло і піде.
Справа у Валі пішла. Клієнтки були і в салоні, і вдома. Тільки гроші у її руках не затримувалися:
— Стільки всього треба нам! Я так довго собі у всьому відмовляла, чоловік платить гроші, а хочеться і те, і це… Не вмію я збирати.
Минулого року подруга запропонувала Валентині з’їздити відпочити до іншої країни. І не до самої бюджетної.
— Ніколи ніде і не була! – говорила Валентина. – Так хочеться. Треба їхати, доки пропонують. Одна б я не ризикнула, а Рита має хорошу англійську, вона де тільки не була, як риба у воді.
— З’їзди, – погодилася я.
— А грошей у борг дасте? – Запитала Валя, – Ти ж знаєш, я не вмію збирати. А потім я віддам, а частково відпрацюю. Тобі робитиму манікюр і педикюр безкоштовно.
У нас із чоловіком гроші були. Лежала деяка сума те що, щоб машину поміняти. Валя з племінником порадилася, він мене запитав, я плечима потиснула: салон Валі далеко, їздити мені не хочеться, та й не витрачу я за рік на нігті 30 тисяч, які вона просила.
— Ну будь ласка! – Я робитиму тобі манікюр і педикюр вдома. Я до вас приїжджатиму, а що не відпрацюю – віддам грошима. Я б у сестри попросила, та в неї немає!
У свекрухи – пенсія, звідки має гроші? Гаразд, погодилися ми. Валентина на гроші була чесна, що перехоплювала – завжди віддавала.
— Ой, я в суботу не можу, – стурбовано говорила Валентина, яка відпочила і засмагла, коли я їй зателефонувала і сказала, що в неділю ми запрошені з чоловіком на урочистість до моєї сестри, – у мене все забито. Ні, що ти, у п’ятницю та четвер увечері я теж не можу. Давай у понеділок?
Ось навіщо мені бути в понеділок при параді та нігтях, якщо свято вже пройде? Я записалася до іншого салону.
—Ти що! Яке містечко! Зараз дуже щільний графік, Новий рік на носі! – це вже наприкінці грудня, – Я цілодобово не розгинаюсь! Давай після свят?
І так завжди! За весь рік я зробила манікюр та педикюр у тітки чоловіка лише 2 рази. Навіть за найшикарнішими розцінками, борг за Валентиною був солідним. Я вже не кажу про те, що перед святами та значними датами, коли я дзвонила дуже заздалегідь, часу у Валі на мене не було. Або зайнято все, або захворіла, або давай після 8 березня, наприклад, коли з клієнтками буде вільніше.
На початку червня ми з чоловіком зібрали майже всю суму на новий автомобіль. І він подзвонив тітці, час, мовляв, віддати грошима, раз ніяк не вдається відпрацювати.
— Не дуже з клієнтами у мене! – Вигукнула тітка, – Салон був закритий. За клієнтками я не їздила. Та ми із сином на море у серпні збираємося. Звідки маю гроші? Чому твоя дружина до мене не зверталася, поки я була вільна?
— Ну, значить, – запропонувала Валя, – я ще відпрацьовуватиму, поки не відпрацюю все. Віддам вам борг, а влітку до моря не поїду? Ви можете потім машину поміняти, пізніше?
— Не можемо, – каже чоловік, – ми на свою стару покупця знайшли. Дуже вигідна пропозиція. Не можемо, Валю. Та й не річ це, моя дружина за рік тільки 2 рази тебе спіймала. Коли не подзвонить – тобі не до неї.
Гроші Валентина нам на картку перевела того ж вечора, щоправда, поскаржилася свекрусі. А та й не знає, як поводитися: і сина розуміє, і сестру молодшу шкода.
— Хлопчик же на море не потрапить! Ти ж сама мати, – каже мені мати чоловіка.
А що я? Це Валентина домовленостей не виконала.
Хлопчика її шкода, але про нього мала мати його подумати!
Що скажете?
