— А коли ж їм стати батьками? Ось усі зараз говорять, мовляв, встаньте на ноги, обзаведіться житлом, тоді вже плануйте сім’ю. І що? Мені 42 роки, через три роки я нарешті кредит виплачу. Якби ми не стали батьками, коли були молодими і дурними, то і зараз би без дітей жили. І не впевнена, що взагалі наважилися б

— Ну так теж не можна, я вважаю, — жінки обговорюють ситуацію в родині сестри однієї з них. — Це ж твоя донька, тепер вона чекає твого ж майбутнього онука. І куди вона тепер?

— Молодим зараз дуже складно, без допомоги практично ніяк, — киває головою одна з панянок.

— А коли ж їм стати батьками? Ось усі зараз говорять, мовляв, встаньте на ноги, обзаведіться житлом, тоді вже плануйте сім’ю. І що? Мені 42 роки, через три роки я нарешті кредит виплачу.

Якби ми не стали батьками, коли були молодими і дурними, то і зараз би без дітей жили. І не впевнена, що взагалі наважилися б, — каже інша.

— І так, мами нам допомагали з дітьми. Обидві.

— Найцікавіше, — посміхається Ангеліна, чиїй старшій сестрі зараз активно перемивають кісточки, — що і нам із сестрою допомагали. Мені — і мама, і свекруха. Сестрі — тільки наша мама, тому що в неї зі свекрухою одразу стосунки «не пішли».

Саші було всього 4 роки, коли Софія розлучилася. І куди вона прийшла? До нашої мами. І жодного слова їй мама не сказала, не вказала на поріг, як вона це робить.

Матері Ангеліни та Софії вже немає на світі. Її квартиру сестри поділили кілька років тому.

Ангеліна з чоловіком виплатили кредити за двокімнатну квартиру, а потім вже купили собі трикімнатну, Софія обзавелася однокімнатною, потім поліпшила житлові умови до двокімнатної. У ній досі й живе.

Софії 49 років, доньці 25, з батьком дівчини Софія в розлученні, він платив доньці аліменти, а зараз і думати про неї забув. У нього чи то третя, чи то четверта вже дружина, крім Олександри є четверо синів від різних жінок.

Софія більше не виходила заміж. Спочатку не до того було: донька росла, вона рани заліковувала після зради чоловіка.

Потім нікуди було чоловіка привести — однокімнатна, а до себе її з дитиною ніхто особливо і не кликав.

Ангеліна зазначає, що сестра з племінницею досить дружно жили.

Саша справно вчилася, поведінкою не завдавала матері проблем, слухалася, по дому допомагала.

Соня потім стала на ноги, навіть якась кар’єра, нехай і скромна, вийшла. Але в останні шкільні роки Саші мати і донька їздили і на море, і харчуватися стали краще, і одягатися почали.

— Рік тому племінниця заміж вийшла, що поробиш — любов, — продовжує Ангеліна. — Галасливих гулянь не влаштовували, але півтора десятка осіб було гостей. І я дуже тоді була здивована, що прямо замість тосту Соня встала і сказала, що її подарунок молодим — можливість жити в її квартирі і збирати на перший внесок за свою майбутню житлову площу.

— І так, угода: поки у мене живете — жодних діток. Не те щоб я проти онуків, просто не у мене в квартирі. Та й вам самим треба спочатку обзавестися власним кутком.

Тож живіть, збирайте грошенята, можна і підробітки взяти, поки за душу вас нічого не тягне, — додала новоспечена теща.

— Я пам’ятаю, сваха сестри ще фиркнула невдоволено, — каже Ангеліна. — А виявляється, у Соні з Сашею така домовленість була. За чим сестра це на весіллі повторила? Напевно, щоб усі були в курсі і щоб молодих «пройняло».

Саша дійсно просила матір тимчасово дати їм пожити в неї: орендувати дорогувато, так вони довго будуть збирати, свекруха живе в іншому місті, у неї не можна пожити тимчасово, на роботу не доїдеш.

Софія свої умови доньці та майбутньому зятю озвучила, ті погодилися, головами покивали.

Що там думає з цього приводу матір зятя, Софію взагалі не хвилювало.

Жили досить дружно і мирно.

Молоді вносили свою частину за комуналку і харчування, у побуті в двокімнатній утрьох, звичайно, не дуже зручно. Тим паче що Софія не звикла до того, що в домі чужий чоловік.

Молодий, не чужий, чоловік доньки, але все ж — у трусах і в майці вже з кімнати не вийдеш.

Іноді виникали дрібні сутички через ванну або якісь кинуті не на місці речі, особливо спочатку, але загалом жили без великих потрясінь і образ.

А потім Софія помітила, що донька якось почала змінюватися. Спочатку обличчя «попливло», губи припухли, потім і нудоту помітила, й інші ознаки.

— Так, — відповіла Саша на задане мамою в лоб запитання. — Уже 14 тижнів, тож пізно щось робити.

І Софія, як то кажуть, стала на диби.

— Розумієш, вони не тільки порушили нашу домовленість, — намагалася пояснити Софія молодшій сестрі. — Вони взагалі зберігали все в таємниці, поки пізно заходи приймати не стало! Це що? Надія на те, що само все розсмокчеться? Або розрахунок на те, що мені нікуди діватися буде?

— Соню, ну і справді, що вже тепер? Куди тепер діватися? Буде дитина. Онук або онучка. Не в пологовому ж будинку його тепер залишати… — Ангеліна намагалася пом’якшити ситуацію.

— Куди діватися — я їм сказала. На винайм житла. Жодних немовлят у мене в квартирі не буде. Мені не треба цього. Я все життя б’юся, виживаю, сама тягнула доньку, забула про особисте життя, а тепер мені на шию ще й онука повісять? Та ще й так нахабно?

Розумники, намагалися мені руки викрутити, не вийде, — відповіла Софія. — Хочеш, бери їх до себе. А я — пас.

Зрозуміло, до себе Ангеліна брати нікого не має наміру. У неї свої діти є, різностатеві, між іншим.

Племінниця відповіла, що ось так у них вийшло, що так, вона боялася матері сказати, щоб та не почала говорити про переривання, що розуміє — домовленості порушили, але що тепер?

Усім батьки допомагають, а її, що скоро стане матір’ю, з дому женуть.

Утім, Софії донька заявила, що це їх із чоловіком справа, коли їм розмножуватися, звітувати вони не мають наміру, а матір — бездушна істота.

— Я, може, і бездушна, але я не хочу себе ховати, — переконана Софія. — Ваша справа? Я і не лізу.

Розмножуйтеся хоч у геометричній прогресії. Але не в моїй квартирі, і крапка.

Мені вже зараз незручно і некомфортно жити, а що буде, коли тут ще й немовля буде? Ні, не готова я через це проходити.

Тим паче що немовля відсуває мрію про вашу власну квартиру на невизначений термін. Так що, діти, збирайте валізи.

— Але ж на орендованому житлі вони взагалі нічого в декреті не зберуть? Ось це матір, просто матір року! — обурюються колеги Ангеліни, сваха Софію взагалі прокляла за те, що майбутню матір на вулицю виставляє.

— І в усіх одне, — посміхається «бездушна жінка» Софія. — «Ну, раз так вийшло». І що? Нехай мені сядуть на шию і їдуть далі? Ні, і що завгодно про мене думайте.

***

Ось така складна історія про те, як життєві уроки можуть зробити людину жорсткою, а найближчі — чужими.

Коли тобі доводиться самотужки долати всі труднощі, чи маєш ти право вимагати від своїх дітей, щоб вони не повторювали твоїх помилок, навіть якщо це здається безсердечним?

А чи справді Софія бездушна, чи вона просто боїться втратити те, чого досягла такою важкою ціною?…