— А навіщо я там потрібен? – поцікавився Максим, – Чим я Насті в цій ситуації допоможу? Дитину ж не з мене дістануть?  — А якщо щось піде не так? – Галина Петрівна вже кричати в слухавку почала, – Це ваша перша, вистраждана дитинка, і зʼявиться вона не найприроднішим способом, Настя двох дітей уже втратила, а якщо щось не так? Невже душа не болить? Зʼявиться син, а ти навіть не дізнаєшся, ти не в доступі будеш? Або щось трапиться, а чоловік і батько рибу ловить і шашлик смаже

—Я від вчинку зятя досі в шоці! Готова просто рвати й метати, – зізнається сестрі Галина Петрівна, – Це треба так до дружини ставитися, можна подумати, що в нього по дитині щороку зʼявляється! Немов Насті малюка йому подарувати, як за сіллю в магазин вийти!

— Це точно, – киває головою сестра, – мій чоловік більше доби провів під вікнами лікарні, ти ж пам’ятаєш? І це в мороз мінус 20. Його вже з приймального покою сестри жаліли, чай йому виносили гарячий. Та й твій пам’ятаю, весь телефон обірвав: «Вам не дзвонили? І мені не дзвонили! Як там, чому так довго?», а потім, коли йому подзвонили, що Настя зʼявилась, аж розплакався, до того переживав. Цей ваш Максим просто нечутливий якийсь!

Дочка Галини Петрівни 4 роки тому вийшла заміж за Максима. Молодий чоловік із доволі забезпеченої сім’ї, живуть молоді в його трикімнатній квартирі, у зятя новенька машина – подарунок батька. Свекри допомагають синові грошима, на роботу батько його влаштував на дуже гарне місце.

— У них же перші два очікування дитинки погано закінчилися, – каже вона сестрі, – перший раз на 12 тижнях, другий Настя втратила малюка на 5-му місяці. Здавалося б, дитинка вистраждана, довгоочікувана, перша і, можливо, єдина. А він так себе повів? І ж знав, що все складно буде…

— А Настя що? Засмутилася?
— А Настя й не знала, що чоловік так вчинив, я їй не кажу, навіщо їй зараз зайві хвилювання. Зятю висловила, а він плечима знизав і все, прямо хотілося йому очі безсоромні видряпати.

У 28-ми річної Насті третє цікаве положення вийшло складним. Першу половину жінка взагалі провела в лікарні: лікарі вирішили, що з такими показниками краще «перележати» небезпечні терміни. У другій половині справа була не менш тривожною:

— І вузький таз, і передлежання дитинки не таке, останні 3 тижні донька провела вдома, але лежачи. Зайвий раз лікарі не веліли ні підніматися, ні напружуватися, – продовжує Галина Петрівна, – тут нічого не скажу, зять найняв жінку, яка приходила, прибирала, готувала їсти. Коли він удома був, то і поїсти в ліжко доньці принесе, і чай наллє, і встати допоможе, щоб не ривками. Піклувався. Свати теж переживали, заїжджали, дзвонили. У них теж же перший онук.

Саме сваха наполягла на тому, щоб Настя за дитиною поїхала в лікарню, де лікарем була її давня подруга. Влаштували, проплатили, нова лікарка оголосила, що Настя лежатиме в окремій палаті, але ось їй радили робити операцію: занадто високі ризики для мами і малюка.

— Призначили на ранок понеділка, – каже Галина Петрівна, – але лягти радили в четвер, щоб підготуватися, і щоб ніяких несподіванок не сталося.

— Буває, – попередила лікарка, – що призначимо дату, а в малюка свої плани. Він раніше прагне на світ вийти. І все йде не так: голівка вже в малому тазу, операцію не можна. А у Вашому випадку, це дуже високий ризик. Тож лягайте, за перших же дзвіночків ми прооперуємо. Ну, а якщо немовля почекає, то все буде, в понеділок.
Настя, яка хвилювалася за себе, за малюка, зрозуміло, погодилася. У четвер чоловік відвіз її з речами в назначене місце.

— Умови, звичайно, шикарні, – визнає Галина Петрівна, – клініка люксова, лікарі суцільно доценти і кандидати. Я доньку відвідала ввечері в четвер. Годують там нормально, але завжди ж хочеться щось не казенне дитині рідній принести, тим більше в такій ситуації.

У п’ятницю близько 6-ї години вечора Галина Петрівна зателефонувала зятю, щоб він машиною заїхав до тещі, взяв улюблені Настині оладки (гаряченькі ще були) і відвіз дружині. Ну й дещо ще зібрала, по дрібницях.

— А я не можу, – відповів тещі Максим, – я поїхав.

— Як, куди поїхав? Коли повернешся?

— Повернуся в понеділок увечері, поїхав із друзями на дачу, рибу половити, шашлик посмажити, – відповів зять.

— Ви там не хвилюйтеся, якщо не в доступі буду, там же ліс, мережа ловить не дуже.

— Я так і застигла на місці, – обурюється Галина Петрівна, – «Ви там не хвилюйтеся» – це як? У нього дружині операцію роблять  у понеділок вранці, та й до понеділка всяке може трапитися, а він їде розважатися, та ще й не в доступі опиниться?

— А навіщо я там потрібен? – поцікавився Максим, – Чим я Насті в цій ситуації допоможу? Дитину ж не з мене дістануть?

— А якщо щось піде не так? – Галина Петрівна вже кричати в слухавку почала, – Це ваша перша, вистраждана дитинка, і зʼявиться вона не найприроднішим способом, Настя двох дітей уже втратила, а якщо щось не так? Невже душа не болить? Зʼявиться син, а ти навіть не дізнаєшся, ти не в доступі будеш? Або щось трапиться, а чоловік і батько рибу ловить і шашлик смаже?

— А що може трапитися? – буркнув зять, – І чим я вплину на ситуацію? До часу операції постараюся бути на зв’язку, а більше що? Поруч із Настею будуть лікарі, вона під надійним наглядом, у кваліфікованих руках. Кому легше буде, якщо я засяду в приймальному покої або в машині біля клініки? І потім, мій батько в курсі, де я. Якщо щось треба, а я не на зв’язку, він до мене приїде. Не треба нагнітати, теща, це всього лише операція.

— Усього лише операція, – дивується сестра Галини Петрівни, – спробував би він бути на місці Настусі, от гад! Та ще й операція, а татко й чоловічок на відпочинку, з друганами відтягується! Знаєш, Галю, Насті таке не скажеш, але, гадаю, хлопці не самі до лісу подалися, а з дівицями.

— Ну це ні, – рішуче хитає головою Галина Петрівна, – я ж не стерпіла, сватам подзвонила, обурення своє висловила. Мама Максима чоловіка за боки і ми рвонули в суботу, благо, не так і далеко, о 2 годині повернулися. Я там була, троє мужиків, одні. Жодної присутності жінок, рибу ловили, мангал стоїть. Навіть тверезі всі. Такі ж, як Максим, білі комірці-ботаніки.

Зятя Галина Петрівна в місто так і не привезла. Вона думає, що свати просто вирішили їй показати, що Максим не з дівчатами поїхав, усе, мовляв, нормально, просто відпочивають чоловічою компанією.

— Онук буде, – сказав батько Максима, – коли він ще вирветься? Нехай відпочине, він же тут, майже поруч. Якщо що, підскочимо миттю.

— І зять не повернувся?

— Дочці довелося вигадувати, що Максим нездужає, просити зятя довелося, щоб версії зійшлися, щоб Настя не нервувала. Дзвонив їй рази 3 на день. А як вже у Настусі був син на руках, я зателефонувала, а він не в доступі. У нього син, а батько не в курсі, він шашлик смаже. Через 2 години тільки додзвонилися!

— Ну і ну, – хитає головою сестра, – я б теж із ним після такого в контрах була. Чоловіки, вони, звісно, інакше всі ці справи сприймають, але не так же!

— Ось-ось, а цей: «Ну бачите ж, усе нормально, а Ви мені мозок виносили!», тьху. Настю виписують днями, доведеться зустрічатися, у пику його нахабну дивитися. Як утриматися, не знаю…