— Бабусю, наглянь будь ласка за Левком, а я по продукти сходжу.
Намагаючись не розбудити дитину, яка щойно заснула, Дарина поклала її в ліжечко і пройшла на кухню.
— Я ж удень усе купила, куди це вона зібралася на ніч дивлячись, – Ніна Єгорівна знехотя відірвалася від улюбленого серіалу і піднялася з дивану.
Вона відсунула щільну штору і визирнула у вікно, на подвір’ї було темно і лише ліхтарі висвітлювали дорогу вздовж будинків. Даша акуратно змила залишки молока в раковині, і намагаючись не грюкати дверцятами, поставила пляшку в холодильник.
— Молока мало залишилося, вранці кашу нема на чому варити дитині, – сказала вона бабусі, яка визирнула з кімнати, накидаючи на плечі пальтечко і вислизнула за двері.
Старенька здивовано підняла брови, побачивши, як під пальто блиснула ошатна, синя сукня.
— Я ж купила дві пляшки, – Ніна Єгорівна зазирнула до холодильника й ахнула від подиву, пляшки стояли напівпорожні, а на краю раковини зрадницьки блищали білі краплі.
— Ах, ти негідниця, вилила молоко, на мою пенсію куплене, я тобі зараз!
Три роки тому онук Антон із молодою дружиною переїхали жити до Ніни Єгорівни. За рік зʼявився онук Левко, квартира наповнилася дитячим плачем, пелюшками, підгузками, і занепокоєнням.
Незважаючи на труднощі, жили вони дружно, Даша була хорошою мамою і дружиною, і бабуся раділа за Антона.
Але три дні тому Даша прийшла з прогулянки вся не своя, щоки порожевіли, очі блищали, і була вона незвично мовчазна.
А потім почалися посиденьки в туалеті з телефоном і приглушені переговори нібито з подругою.
Ніна Єгорівна чула не дуже добре, тож підслуховувати не мало сенсу, але здогадатися до чого могли призвести ці розмови, було не важко.
—Бачиш, що надумала, дурненька…
Бабуся схопилася спершу за серце, потім за аптечку, а потім…
Даша, стукаючи каблучками, вибігла на подвір’я, і побачила темний автомобіль, що стояв за рогом. Фари моргнули двічі, її чекали, і дуже хотіли побачити!
«Дочекався, не поїхав» – серце забилося часто-часто, “значить, і справді закоханий”.
— Я вже думав, що не вийдеш, – Дмитро обійняв Дашу, яка пірнула на пасажирське сидіння, і квапливо поліз під розкрите пальто.
— Дмитрику, ти ж сказав, що ми тільки поговоримо.
— Звичайно, тільки поговоримо, але мені так хочеться тебе обійняти, не можу стриматися.
— Давай від’їдемо вбік, раптом сусіди помітять, – на подвір’ї було темно, хоч очі виколи, але Даша злякано озиралася на всі боки.
Дмитро зітхнув із досадою, йому не терпілося швидше дістатися до гарячого тіла. Але Даша намертво вчепилася в комір свого пальта, було зрозуміло, у дворі навряд чи вдасться її вмовити.
— Гаразд, за будинком майданчик є неосвітлений.
Він повернув ключ запалювання, спалахнули фари, і майбутні коханці здригнулися від несподіванки. Перед автомобілем, сперши руки в боки, стояла розлючена Ніна Петрівна.
— А ну, швидко вийшла з машини!
Качалкою, що затискала в правій руці, старенька постукала по лакованій поверхні капота.
— Я кому сказала!
— Це хто? – видихнув Дмитро, протираючи очі в надії, що грізне видіння від цього зникне.
— Бабуся Антона, мені капець!
— Вийшла з авто, я сказала, – качалка в руках ще раз стукнула по капоту, – якщо не вийдеш, скло лобове розібʼю!
Даша з жахом виповзла з машини і сховалася за відчиненими дверцятами.
— Іди додому, з тобою я поговорю пізніше!
Невістка попленталася до під’їзду, озираючись злякано на супротивників, які зійшлися майже в рукопашному бою за її честь.
— Бігом!
Коли вона жваво рвонула вперед і зникла в під’їзді, старенька постукала ще раз по капоту.
— Тепер ти!
— Бабцю, відчепися від мене по-хорошому, адже я можу натиснути на газ, – спробував налякати її Дмитро.
— Натисни, – милостиво дозволила бабуся, – я вже в такому віці, коли мені бояться нічого. Виходь, я сказала!
Дмитро вийшов із машини, озираючись на всі боки, аби ніхто не побачив, як його ганяє качалкою стародавня бабця.
Здоровому хлопцеві соромно боятися божої кульбаби, але ця ненормальна могла і рушити своєю деревиною.
Не біда, якщо попсує тільки машину, а раптом добереться і до нього!?
Якого біса він зазіхнув на цю дурну Дарину, не така вже й гарна, щоб через неї ризикувати життям.
— Відповідай на запитання швидко, не роздумуючи! Поїхали!
Щось у її голосі було таке, що Дмитро розгубився і кивнув головою на знак згоди.
— Як звати?
— Дмитро!
— Звідки знаєш Дашу?
— Вчилися разом.
— Де?
— У школі.
— Було у вас що-небудь?
— Ні, не встигли.
— Відбити її хочеш у Антона?
— Ні!
— Ах, ти сволота яка, значить голову їй морочиш!
Різкий помах бабусиною рукою, дерев’яна качалка була націлена прямо в лоб! Але Дмитро не дарма займався футболом десять років, він встиг пригнутися, уникнути зіткнення, і за секунду відбігти за машину.
— Бабцю, ти що, божевільна?
— Так! Ще раз побачу тут, або дізнаюся, що наближався до Даші, тобі не жити, зрозумів?
— А що зробиш?
Усміхнувся Дмитро, він був на безпечній відстані від цієї злої старої і йому хотілося показати, що він теж не ликом шитий.
—- Можу ось так, – бабця качалкою тюкнула по лобовому склу, – можу сильніше. А ще можу по макітрі твоїй безглуздій пройтися. Підійду десь на вулиці, і трісну, там і ляжеш, а ніхто на стареньку не подумає.
— Усе, зрозумів, більше мене не побачиш, і Дашку твою не чіпатиму.
— І язиком не мели про неї, інакше, з-під землі дістану.
— Зрозумів уже, зрозумів.
Від’їхавши на безпечну відстань, Дмитро опустив скло і крикнув услід бабусі, яка шкандибала до під’їзду:
— Гей, бабусю, круто ти допит ведеш, у поліції чи що працювала?
— Гірше, онучку, гірше, я відсиділа півжиття, – крикнула через плече Ніна Єгорівна і, побачивши, як рвонула з місця машина Дмитра, засміялася.
«От придурок, повірив же! А ти поживи з мого, ще й не так навчишся казки плести. Кіно ж я дивлюся щодня, там так гарно слідчі допитують злочинців, голос суворий, брови зсунуті, і ще лампою в обличчя світять. Ех, шкода, не здогадалася на телефоні ліхтарик увімкнути, та в очі йому ткнути».
Пихкаючи і посміюючись, вона піднялася на свій, третій поверх, але перед дверима зібралася з духом, прийняла суворий, та зосереджений погляд.
Даша схлипуючи, збирала речі у валізу, і не підняла очі на Ніну Єгорівну, яка увійшла.
— І куди це ми намилилися? Коханець уже поїхав, таксі викликатимеш?
— Що я накоїла, Антон нізащо мене не пробачить, – Даша впала на валізу і заридала, закривши обличчя руками.
— Не пробачить, якщо дізнається. От тільки (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) хто йому розповість, як дружина по коханцях скаче, коли він на роботі?
— Не було в нас нічого…
— Не було, бо я встигла прибігти, розказуй, з чого ти вибухнула і понеслася, хвіст піднявши.
— Випадково зустрілися в магазині, він сказав, що завжди любив мене. І вмовив увечері поговорити в машині.
— Вдома сидиш третій рік, з дитиною і зі старою, від нудьги, мабуть, задурила.
— Так, – схлипнула Даша, – сама не знаю, що на мене найшло.
— Антону нічого не скажу, але стежитиму за кожним твоїм кроком. Щоб більше ні-ні!
— Бабусю, вибачте мені, будь ласка, більше ніколи і ні за що!
— І ні з ким!
Стукнула Ніна Єгорівна качалкою по столу.
— Присягайся!
— Клянуся! А ви точно не скажете?
— Здуріла я чи що, дитину малу сиротити, без батька її залишати. Але запам’ятай, ще раз повториться, сама відходжу тебе качалкою і вижену з дому.
***
— Пощастило тобі, Ніно, зі невісткою, – заздрісно говорили сусідки на лавочці біля під’їзду, коли бабуся з Левком виходили гуляти.
— Як вона тебе поважає, та любить, – зітхали ті, в кого в родині стосунки були так собі.
— Спробувала б вона не любити, – усміхалася Ніна Єгорівна, але говорила не в голос, а про себе, нема чого чужим людям усі подробиці знати.
