— Ма-амо, – Семен відчинив двері у квартиру своїм ключем.
— Вдома, я синочку, вдома.
Мати стояла біля плити і смажила пиріжки. Залишилися від учорашньої вечері тушкована свіжа капуста і картопляне пюре, вирішила, що випічкою давно не займалася, і завела дріжджове тісто на пиріжки, тепер їх смажила.
Роздуті руді «пелюстки» з тіста ніяк не могли “наговоритися” з олією. Олександра Сергіївна перевернула пиріжки на сковорідці й повернулася до сина.
Семен стояв у отворі, зніяковіло посміхаючись.
— Склав іспит?
— Склав, я не про це. У мене новина, хороша, – додав син і провів рукою по русявому волоссю.
— Мий руки і за стіл, розкажеш.
Мати любила, коли син ділився з нею всім, що з ним відбувалося. Вечорами, коли вдавалося, вони довго могли сидіти за чаєм і спілкуватися. Ці хвилини Олександра обожнювала. Син ріс так швидко, що вона почала часто замислюватися над тим, що зовсім скоро в нього буде своя сім’я, і ось так вона вже з ним не посидить, не обійме, не буде в них часу одне на одного, почнеться інше життя.
Семен зʼявився у Олександри коли їй уже виповнився тридцять один рік. Усе чекала принца, а він, як виявилося, принц, існує тільки в її уяві, реальні чоловіки інші. Олександра сама виросла без батька і знала про сімейне життя небагато, все, що бачила в інших, дивилася у фільмах. Ось і вийшло, що хлопець зустрічався з Сашею, поки вона не дізналася, що чекає дитину, а потім одразу ж, після радісної новини, наступного дня зник і більше в її житті не з’являвся. Більше про заміжжя мати навіть не думала.
— Тут це, – відкушуючи гарячий пиріжок, намагався сказати син.
— Не поспішай, гаряче, – як завжди, опікала мати.
— Почекай, мамо, з пирогами, – син поклав шматок на тарілку.
— Я одружуся.
Мати прибрала руки на коліна, щоб не було видно, як вони затремтіли, і видавила з себе:
— Добре. А хто вона?
— Аліна, я про неї тобі розповідав, вона в положенні.
— Швидко як… – пробурмотіла мати і підскочила, згадавши про пиріжки.
Син якось розповідав, що зустрів дівчину в університеті, з його потоку, навіть кілька разів ходив із нею на побачення, але щоб одружитися, та ще й дитина так швидко.
— Ні, а що чекати, коли пузо на лоб полізе, воно вже велике?
Ці слова мати сприйняла інакше. Не сина це були слова, явно дівчини… точніше тієї самої жінки.
Мати кивнула, не відповівши, не знала що сказати, їй так не хотілося втручатися, хотілося, щоб син ішов своєю дорогою. Скільки навколо знайомих, родичів розповідали, як своїм дітям поради роздавали, а потім винні в усьому були. Мати стиснула щільніше губи і зайнялася пиріжками.
Наступного ж дня, у суботу, син привів додому Аліну. Поруч із собою син поставив велику валізу на коліщатках.
Семен сказав молодій жінці: «Проходь, тепер це твій дім». А в Олександри Сергіївни стиснулося серце.
Аліна виглядала збентеженою, але живіт, що трохи округлився, сміливо підтримувала рукою. Вона була невисокого зросту, з довгим світлим волоссям. Фігурка не надто видатна, звичайна дівчина, яких в університеті сина як оселедців у бочці.
— Мамо, нам кімната потрібна, – рішуче сказав син.
Мати вже розуміла, що цю розмову з порога було затіяно не просто так. Матері належало переїхати у вітальню.
Одну з шаф поставили паралельно вікну, щоб відгородити закуток для дивана. Тепер мати спала там. Весь день, що залишився, поспішаючи, Олександра з сином переносили речі з кімнати. На балкон, розташований з боку вітальні, всі коробки не ввійшли, довелося дуже швидко розпихати речі, щоб хоч якось розміститися.
Олександра Сергіївна не шкодувала. Син все одно рано чи пізно привів би когось у будинок. То що ж. Тим паче дитина буде на виду. Про те, щоб син винаймав квартиру, мати навіть і не думала, не хотіла цього.
І почалося звичайне буденне життя. Молоді багато часу проводили в кімнаті, зачинивши двері, а мати все частіше мешкала на кухні.
Аліна себе роботою по дому не обтяжувала. Казала, що не втручатиметься в побут усталеної сім’ї, вона ж прийшла в сім’ю, от і нехай усе буде, як і раніше. Тільки ось мити посуд, підлогу, прати тепер Олександрі Сергіївні доводилося на трьох осіб. Готувала теж мати. Аліну весь час нудило, вона все частіше почувалася погано і лежала в кімнаті.
Мати і тут не обурювалася, не складно їй було готувати на трьох. Аліна вічно була бліда, їла мало, все більше покупне, просила сина принести що-небудь, купити дорогою і не виходила до столу.
Літо пролетіло дуже швидко. Семен влаштувався на іншу роботу: платили більше, але й часу вільного теж було більше. Встигав писати дипломну роботу собі й Аліні. Весілля вирішили зіграти наприкінці осені, коли буде трохи більше грошей, просто розписатися Семен не захотів чи майбутня дружина вмовила, тут уже мати не розбиралася. Сама відкладала гроші, щоб зробити молодятам подарунок.
Олександрі Сергіївні Аліна намагалася не потрапляти на очі, але мати несподівано для себе зробила висновок, що живіт у невістки не росте. Як приїхала вона з такого розміру животом, так і ходила, точніше бігала. Хода в неї ні крапельки не змінилася.
Коли якось сіли вечеряти, мати несподівано запитала, хоча вона намагалася все більше слухати, не приставала з розпитуваннями:
— УЗД уже робили, не сказали стать дитини? А аналізи як?
Семен подивився на наречену, потім на матір.
Аліна зробила вигляд, що в неї набитий рот і довго-довго жувала, не піднімаючи голови.
— Усе добре, аналізи хороші. Направлення поки на УЗД не дали, сказали чекати.
— А що ж чекати, давай платно сходимо. Гроші є, зате мені можна буде бути присутнім, – тут же запропонував Семен.
Мати закивала, а Аліна запхала повну виделку рису до рота і натягнуто посміхнулася.
— Запишись куди-небудь, яка клініка краща? – запропонував він.
— Я не дізнавалася. Добре.
Аліна дуже швидко поїла і втекла з кухні.
— Вона тобі дає помацати, коли дитина ворушиться? – запитала мати.
Семен, натхнений походом на УЗД, подивився на матір дивно.
— Уже добре має бути помітно, коли штовхається малюк. Як у вас узагалі?
— Усе добре, – син несподівано відповів різко, матері здалося, що навіть грубо.
Ах, як цього вона боялася, що заважатиме. Справою, словом. Замовкла і більше ні про що не питала.
— Ось. Стать ще визначити не вийшло. – Аліна кинула аркуш паперу на стіл, повернувшись якось пізно ввечері.
Семен із матір’ю вечеряли.
— Аліно, ми ж хотіли разом сходити, – обурився він.
— Мені прямо на прийомі запропонували сьогодні сходити, я й почекала, що зайві гроші витрачати. Усе добре.
Семен узяв результати УЗД у руки і почав читати. Олександрі Сергіївні теж хотілося, але вона стрималася.
Щось було не так, але що, мати не розуміла.
А дні бігли один за одним.
Майже всі свої речі мати вже розібрала, розклала по шафах і антресолях, залишилася одна остання коробка. Зараз, звісно, вона вже шкодувала, що піддалася тому поспіху, коли син привів у дім наречену, і швидко накидала все в сумки й коробки. Три дні ролі не зіграли б, зате не потрібно було б місяць переступати коробки. У своїй кімнаті мати зберігала все, чим мало користувалися і, скинувши все упереміш, задала собі зайвої роботи.
Син пішов на роботу, наречена спала. Олександра Сергіївна прикрила двері на балкон, щоб не розбудити Аліну, і сіла на маленьку табуретку розбирати останню коробку.
Від гучної музики, що пролунала з кімнати сина, мати мало не підстрибнула. При ній ні син, ні його майбутня дружина так не чинили.
Мати піднялася і взялася за ручку дверей, як раптом кімнатою пройшла Аліна. Олександру Сергіївну вона не побачила, пройшла на кухню, дістала з холодильника хліб і ковбасу, зробила бутерброд і пішла назад у свою кімнату.
А Олександра Сергіївна так і стояла за дверима, розкривши рота. Наречена сина гуляла квартирою в одній спідній білизні. Але найголовніше – живота немов і не було. Був живіт у неї і зник! Олександра Сергіївна вперше не повірила своїм очам, але коли Аліна вийшла з кухні, зрозуміла – не здалося.
— Брехуха! – не стрималася мати, відчинивши двері.
— А-а-а-а! – злякано скрикнула наречена. – Що, що ви там робили, ховалися?
— Та я розбирала речі і прикрила двері, щоб своїм шумом тебе не розбудити. А ти, ти! – мати підбирала слова, але не знаходила. – Навіщо? Навіщо починати сім’ю з обману?
— Ха. Ви швидше за всіх мене розкусили, тепер знатиму, що треба ходити в накладці завжди.
— Що? Так це не вперше?
— Ні, звісно. Без живота мало хто погоджується утримувати, а татусів і хлопчиків із грошима на всіх не вистачає. А жити в гуртожитку я не хочу.
Олександра Сергіївна схопилася за серце.
— Чого ви хворою прикинулися, ви не стара.
— Стара чи ні не тобі судити! – матері стало так соромно, що раніше вона не розкусила цю негідницю, не стала втручатися у справи сина і ось тобі.
— Забирайся, щоб ноги твоєї в нашому домі не було. Або я тебе сама викину!
Такою злою і сповненою рішучості Олександра Сергіївна ніколи себе не почувала. Вона готова була розтерзати ту, яка обдурила її сина, ту, що заподіє йому біль, і не фізичний, а душевний.
— Та я сама зараз піду, не сильно й пихніть, не доставлю задоволення.
Аліна збиралася довго, як здалося Олександрі Сергіївні. Вона неспішно прийняла душ, збираючи речі у ванній кімнаті, захопивши туди ще один бутерброд. Тоді Олександра Сергіївна пройшла в кімнату, яка колись була її і сіла на стілець біля вікна.
— Що?
— Хочу, щоб ти забралася якомога швидше.
— Не квапте мене, а краще вийдіть, тоді я точно нічого не забуду і більше не повернуся.
— Ха. – Олександру Сергіївну просто розпирало від такого нахабства. Все ж довго ця дівиця стримувалася.
Перш ніж двері за Аліною зачинилися, та сказала всього лише одну фразу:
— З сином розбирайтеся самі.
Про що це вона, мати зрозуміла тільки ввечері, коли син буквально залетів додому.
— Що? Що сталося, мамо, чому ти вигнала Аліну? Вона в лікарні, вона втратила нашу дитину.
— Дитину? – Олександра Сергіївна здивувалася, а потім згадала, що син не знав правди.
— Аліна не була в положенні. Вона обманювала тебе і носила накладний живіт. Хіба ти цього не помічав? – Олександра Сергіївна побоялася образити сина, та й на такі теми не заведено було говорити в їхній сім’ї, тому далі нічого не запитала.
— Ти це зробила спеціально! Я зрозумів. Аліна була права, ти зробиш усе, щоб нас розлучити. Так і вийшло. Тому ти при мені завжди поводилася тихо.
— Я завжди поводилася однаково тихо, синку, щоб не заважати.
— Це не вона брехуха, а ти!
Син нічого не хотів чути.
— Так, ти мені дала життя, виховала, але я виріс і можу жити так, як хочу і з тим, із ким хочу. Не заважай мені!
Олександра Сергіївна намагалася пояснити, розповісти що сталося, але син відмахнувся і швидко зібрав свої речі.
— Куди ти синку?
— Поживу в друзів.
Олександра Сергіївна зачинила двері за сином і пройшла у вітальню, без сил упавши на диван.
Вона хотіла як краще, не повторити помилки інших, а вийшло зовсім інакше.
«Дай тільки знати, що живий і все добре», написала вона записку синові й передала через його друга.
І знову потекли дні, як річка з киселю.
У поштовій скриньці щотижня з’являлася записка від сина. Спочатку він писав кілька слів, потім рядків. А через місяць прийшов додому. Він стояв біля порога, м’явся, смикаючи букет у руках.
— День народження в мене в неділю, – дивувалася мати.
— Це не на честь дня народження, а просто тому що ти в мене є. Я все з’ясував про Аліну. Я помилявся. Мамо, я тебе образив. І це найменше, що я можу для тебе зробити. Пробач, га?
— Давно пробачила, синку, і відпустила, як би мені важко не було. Це твоє життя і ти маєш право прожити його так, як хочеш. А я буду чекати на тебе. Завжди. Не сумнівайся.
Син простягнув матері квіти й обійняв, міцно й ніжно водночас. Обійняв так, як ніколи цього не робив, розуміючи, яку ціну заплатила мати за те, щоб виростити сина.
