А після народження дитини стало ще гірше. Наше життя перетворилось на суперечки і недоспані ночі. Катя постійно ходила нервова і чіплялась до мене

Зі своєю Катериною я познайомився чотири роки тому у свого друга на дні народження. Вона відразу мені сподобалась – цікава, весела.

Два роки ми зустрічались. Я вмовляв її спробувати пожити разом до весілля. Та дівчина ніяк не погоджувалась. Стверджувала, що її батьки дуже консервативні люди, і ніколи такого не зрозуміють.

Тож я вирішив робити пропозицію. Пішов і розповів все мамі. А вона мене попередила:

– Як вже одружишся – вороття не буде! Того головою думай добре!

Та я сумнівів не мав. Мені здавалось, що мамі Катя просто не подобається, вона чіпляється до неї безпідставно. Але мені було байдуже, ми побралися. Спочатку все було чудово. Ми оселилися окремо, спочатку винаймали квартиру, а згодом наші батьки склалися і допомогли нам придбати житло, невеличке, проте затишне.

Та не встигли ми переїхати, як Катя змінилася. Вона увесь час вимагала, аби я щось робив в новій квартирі. А тоді ще й виявилось, що в нас буде дитина. Щодня ранок починався зі сварки:

– Тобі байдуже, що скоро малюк народиться! Ти зовсім нічого не підготував!

А після народження дитини стало ще гірше. Наше життя перетворилось на суперечки і недоспані ночі. Катя постійно ходила нервова і чіплялась до мене.

– Я тобі готую і прибираю, ще й з дитиною увесь час. Чого ти мені не допомагаєш?

І ось нещодавно стало зовсім нестерпно. Я не витримав, зібрав речі та поїхав до мами. Сподівався, що вона мене підтримає і зрозуміє. Та щойно я увійшов – ненька почала:

– Що це?

– Валіза!

– І чого ти з нею прийшов?

– Я з Катрею посварився.

– Ану бігом до дружини йди миритися.

– Чого це? Вона мене дістала! Я не можу так далі жити.

– А треба. Ти невдячний, Катя тобі дитину народила, їй зараз важко. Та вона старається, прибирає, готує. А ти що зробив? В квартирі навіть шпалери не поклеїв. Зовсім їй не допомагаєш! Не знаю, як вона взагалі тебе терпить? Бігом їдь назад, дорогою купи квіти і проси вибачення!

– Я не хочу!

– Треба! Та я тебе до себе однаково не пущу!

Мама випхала мене і все. Довелося додому повернутися. Та мені так прикро. Скільки чув історій, як свекрухи захищають своїх синів. А от моя мама зовсім не така. Що ви про це думаєте?

Фото: авторський контент сторінки “Рідне слово”.