— Мамо, це Маргарита, моя дівчина, — каже Андрій, а та мені руку простягає. — Дуже приємно, — кажу, а сама думаю: “Ой, сину, що ж це за біда?

Такої мами, як моя невістка ще світ не бачив! На неї дитину страшно залишити, бо не знаєш чого очікувати..

От знаєте, я вже й не знаю, що з тою невісткою робити. Мій син, Андрійко, знайшов собі, як каже, кохання всього життя — Маргариту. Ну, столична фіфа, що тут казати. Губи — як вареники, вії — що крила у птаха, сукні — ледь попу прикривають. Як вперше її побачила, ледь не зомліла.

— Мамо, це Маргарита, моя дівчина, — каже Андрій, а та мені руку простягає.

— Дуже приємно, — кажу, а сама думаю: “Ой, сину, що ж це за біда?”

А потім ще гірше стало. Маргарита жити не може без клубів. То вона з подружками на всю ніч зникає, то на роботі пропадає. Вона косметолог — то коле собі щось, то іншим. До останнього місяця вагітності в кабінеті сиділа. А як народила, то хіба щось змінилося?

— Марго, ти ж матір тепер! — сварю її. — Де дитина?

— Я на роботі була, у мене клієнтка важлива, — відповідає, ніби так і треба.

А якось узагалі — пішла собі на підробіток, а дитину, уявіть собі, сусідці залишила! Сусідка Галя, добра душа, але вона ж її вперше бачила.

— Ти що, здуріла? Як так можна?

— Ну а що робити? Галя ж погодилась, — відповідає і навіть не червоніє.

А Андрій все терпить, бо любить. Інший би давно виставив за двері, а той ще й виправдовує.

— Мам, вона хороша, просто ще не звикла до материнства, — каже.

— Андрію, та вона ж в клуби ходила, поки вагітна була! Ти це нормальним вважаєш?

Він тільки зітхає.

І от що мені робити? Серце хапає щоразу, як думаю про внучку. Дитина ж не винна, що мама у неї така… вітряна. Може, переросте? Або, може, я якось докричуся до неї? Ну, побачимо…

Фото: авторський контент сторінки “Рідне слово”.