Розповісти тут свою історію мене наштовхнула дівчина, яка написала, що ненавидить свою дитину, бо вона собі більше не належить після того, як стала мамою. Скажу відразу, я дуже люблю своїх дітей, але ненавиджу чоловіка, адже діток ми хотіли разом, а виношувала я сама.
А він у цей час навчався, працював, гуляв, а що в цей час я робила? Я няньчилась з дітьми, все це терпіла, тому що була в залежному становищі від нього, пропустила через сім’ю всі свої шанси з гарною роботою та навчанням, я в цей час зберігала домівку.
А тепер діти стали старшими, молодший уже пішов у дитячий садок. І тоді я зрозуміла, що також хочу жити, як усі, хочу працювати, хочу займатися чимось ще, крім сім’ї, для себе.
Я пішла на танці, і записала діток у різні гуртки, у мене з’явилися нові друзі (уточню, що ми переїхали кілька років тому в чуже місто, і бувало так, що не було з ким поговорити, крім продавців у магазині і, звісно, чоловіка).
Ось тут він раптом схаменувся, задерзався, помітив нас, раптом став надто послужливим і милим, хіба що не в рот мені став дивитися, але пізно схаменувся, мені вже давно набридло його вдавання.
Так і хочеться спитати, де ти був, коли я ходила з животом? Або коли з’явилося маля? Він, звичайно, приходив додому після роботи, їв, спав, був суто символічно в будинку, але допомоги від нього не було, навіть моральної.
А тепер раптом мені від нього така увага. Я не знаю, що робити далі? Не знаю, як сказати йому, що я його більше не кохаю, не хочу бути разом із ним.
