— Лідусю, танцюй! — він радісно розмахував телефоном. — З якого це дива? — буркнула Ліда, все ще не в гуморі. — Від Артема звістка! Переводять його! До Києва! Будуть тепер усі разом, поряд із Марічкою. Та й нам, мати, час пакувати валізи! Засиділися ми тут. Там онуки, життя вирує. Він каже, якщо нашу і батьківську хату продамо, якраз вистачить на квартиру в їхньому районі. Ну, що скажеш
— Кльопо, ну май же совість, воруши лапками! У нас сьогодні ще купа справ! — вмовляла пані Лідія свою розпещену собачку, щільніше кутаючись у теплу куртку. — Ми
— Борщик, — з привітною усмішкою пояснила її невістка Світлана. Вона граційно зняла кришку з розписаної керамічної супниці й узялася розливати по тарілках яскравий, запашний і наваристий рубіновий бульйон. — Знаєте, це таке неймовірне задоволення — готувати зі свіженьких овочів, щойно зірваних із власної грядки. — Щось я не бачу жодної різниці, — пирхнула свекруха
— Що це таке? — Олена Володимирівна невдоволено зморщила носа і так гидливо принюхалася, ніби їй на стіл замість обіду поставили відро з помиями. — Борщик, — з
А якщо ж теплиці поставити, то врожаю вистачить і вам, і нам, і ще залишиться по-дрібниці на продаж. Купіть тепличок шість штук, поставимо — і буде всім щастя, — вмовляла вона сина
— А, ось ще! У мене в квартирі ремонт не зроблений, а я тут буду з вами грішми ділитися? І не соромно останнє в матері відбирати?! — Тоді
Наталя знала, що, якщо вона купить навіть кілька шоколадок, коли в них Ліза, та з’їсть усе дочиста. І ні, вдома її добре годують, і солодощі є. Просто Ліза, начебто, не знає міри й не думає про інших. Вона могла з’їсти всю упаковку нарізної дорогої ковбаси перед телевізором. Або випити цілу упаковку соку. Та багато з чим так було
Роман був хитрим. Спочатку зачарував Наталку, а вже потім розповів, що був одружений і має доньку дванадцяти років. Познайомилися вони, як у якомусь романтичному фільмі. Наталя в обідню
– Настю, весь наш клас збирається цієї суботи! Як-не-як, тридцять п’ять років минуло! Приїжджай
Анастасія прокинулася, коли поїзд уже прибував. Всю дорогу вона проспала. – Ну й навіщо я поїхала у це місто? Навіщо сколихнула все, що давно пішло й забуте? –
— Ім’я та прізвище! – голосно запитав один з чоловіків, дивлячись просто на мого чоловіка. Я застигла. Він різко відступив від мене, а в залі запанувала тиша. — Що відбувається?
Весілля йшло ідеально. Розкішний банкетний зал, гості у святковому настрої, я – у білій сукні, мій новоспечений чоловік – в елегантному костюмі. Ми були готові зробити наш перший
Я випадково підслухала розмову. – Ти де? — спитав Дмитро. – Забігла до мами, – відповіла Ліза. – Навіщо? — різко спитав він. — Просто подивитись, як вона. — Щоби понад 10 хвилин там не була
Я раділа, коли Ліза вийшла заміж за Дмитра. Пам’ятаю, як вона вперше привела його до нас і захоплено розповідала про нього: – Мамо, уявляєш, йому лише 23 роки,
Вдома був безлад . — Ти що-небудь їв? – запитав він у Сашка. — Ні – Сашко потупив погляд. Йому було соромно за маму. — Ну підемо, подивимося. На кухні не було нічого їстівного, тільки недопита пляшка і кірка черствого хліба
Колись у Сашка були і мама, і тато. Кожні вихідні вони разом ходили до зоопарку, на атракціони, купували солодку вату та морозиво. Весело сміялися. Це було найщасливіше дитинство.
– Навіщо вам це будівництво? Продавайте ділянку і купіть у мене батьківський дім. Ми до вас і приїжджатимемо. І вам житло готове, і нам клопоту менше
Руслану дістався дуже старий будинок діда у спадок. Точніше спадкоємцем був би його батько, але оскільки його вже давно не стало, то будинок перейшов сину. У всій спадщині
Звичайно, вона допоможе. Борщ – будь ласка, котлети – із задоволенням, оладки – з радістю! — Привіт! Ну ось, прийшла, як і обіцяла. — Вона вперше увійшла до квартири за відсутності Валентини Василівни
— Мамо, навіщо так далеко? А я? На два тижні один? А поїсти? — Ярослав зазирнув у холодильник, переконавшись, що наготованої їжі в ньому зовсім мало. Ну, якщо тільки на

You cannot copy content of this page