— Поклади на місце, я за цей сир своїми грошима платила! Віра Миколаївна злякано відсмикнула руку від полички, мов школярка, яку спіймали на гарячому. — Ірочко, я ж тільки малесеньку скибочку до хліба хотіла відрізати… — Я за нього п’ятсот гривень віддала
— Поклади на місце, я за цей сир своїми грошима платила! Віра Миколаївна злякано відсмикнула руку від полички, мов школярка, яку спіймали на гарячому. — Ірочко, я ж
— Коротше так, купив хату біля моря — приймай гостей! — видала нарешті Віра тонким, безапеляційним голосом. — Ми з дітьми в тебе поки поживемо. Чого це ми маємо чужим людям за готель платити, як тут своя людина є? Правильно? Давно мріяли на морі відпочити, от якраз і нагода випала. Ти б нам якусь кімнатку виділив, щоб малі з дороги попадали спати
Вдихаючи на повні груди солоне, настояне на степових травах повітря, Денис стояв на дерев’яному ґанку свого омріяного будинку десь під Одесою і милувався морем. Хвилі тихо шепотіли свою
— Лідусю, танцюй! — він радісно розмахував телефоном. — З якого це дива? — буркнула Ліда, все ще не в гуморі. — Від Артема звістка! Переводять його! До Києва! Будуть тепер усі разом, поряд із Марічкою. Та й нам, мати, час пакувати валізи! Засиділися ми тут. Там онуки, життя вирує. Він каже, якщо нашу і батьківську хату продамо, якраз вистачить на квартиру в їхньому районі. Ну, що скажеш
— Кльопо, ну май же совість, воруши лапками! У нас сьогодні ще купа справ! — вмовляла пані Лідія свою розпещену собачку, щільніше кутаючись у теплу куртку. — Ми
— Борщик, — з привітною усмішкою пояснила її невістка Світлана. Вона граційно зняла кришку з розписаної керамічної супниці й узялася розливати по тарілках яскравий, запашний і наваристий рубіновий бульйон. — Знаєте, це таке неймовірне задоволення — готувати зі свіженьких овочів, щойно зірваних із власної грядки. — Щось я не бачу жодної різниці, — пирхнула свекруха
— Що це таке? — Олена Володимирівна невдоволено зморщила носа і так гидливо принюхалася, ніби їй на стіл замість обіду поставили відро з помиями. — Борщик, — з
А якщо ж теплиці поставити, то врожаю вистачить і вам, і нам, і ще залишиться по-дрібниці на продаж. Купіть тепличок шість штук, поставимо — і буде всім щастя, — вмовляла вона сина
— А, ось ще! У мене в квартирі ремонт не зроблений, а я тут буду з вами грішми ділитися? І не соромно останнє в матері відбирати?! — Тоді
Наталя знала, що, якщо вона купить навіть кілька шоколадок, коли в них Ліза, та з’їсть усе дочиста. І ні, вдома її добре годують, і солодощі є. Просто Ліза, начебто, не знає міри й не думає про інших. Вона могла з’їсти всю упаковку нарізної дорогої ковбаси перед телевізором. Або випити цілу упаковку соку. Та багато з чим так було
Роман був хитрим. Спочатку зачарував Наталку, а вже потім розповів, що був одружений і має доньку дванадцяти років. Познайомилися вони, як у якомусь романтичному фільмі. Наталя в обідню
– Настю, весь наш клас збирається цієї суботи! Як-не-як, тридцять п’ять років минуло! Приїжджай
Анастасія прокинулася, коли поїзд уже прибував. Всю дорогу вона проспала. – Ну й навіщо я поїхала у це місто? Навіщо сколихнула все, що давно пішло й забуте? –
— Ім’я та прізвище! – голосно запитав один з чоловіків, дивлячись просто на мого чоловіка. Я застигла. Він різко відступив від мене, а в залі запанувала тиша. — Що відбувається?
Весілля йшло ідеально. Розкішний банкетний зал, гості у святковому настрої, я – у білій сукні, мій новоспечений чоловік – в елегантному костюмі. Ми були готові зробити наш перший
Я випадково підслухала розмову. – Ти де? — спитав Дмитро. – Забігла до мами, – відповіла Ліза. – Навіщо? — різко спитав він. — Просто подивитись, як вона. — Щоби понад 10 хвилин там не була
Я раділа, коли Ліза вийшла заміж за Дмитра. Пам’ятаю, як вона вперше привела його до нас і захоплено розповідала про нього: – Мамо, уявляєш, йому лише 23 роки,
Вдома був безлад . — Ти що-небудь їв? – запитав він у Сашка. — Ні – Сашко потупив погляд. Йому було соромно за маму. — Ну підемо, подивимося. На кухні не було нічого їстівного, тільки недопита пляшка і кірка черствого хліба
Колись у Сашка були і мама, і тато. Кожні вихідні вони разом ходили до зоопарку, на атракціони, купували солодку вату та морозиво. Весело сміялися. Це було найщасливіше дитинство.

You cannot copy content of this page