— Чоловік учора навіть вилаявся, – розповідає Лідія подрузі. – Ну як ти думаєш? Приїхали ми мало не вночі вже, відчиняємо двері своїм ключем, а вона жива і здорова чай п’є!
— А що каже? Чому слухавку не брала кілька годин? Чому сусідці двері не відчиняла?
— Відмовка стандартна: не чула. Ну як там можна було не чути, якщо сусідка довбала так, що з інших квартир виходили? Ну і я не дурна, одразу за телефон її, а там усе чудово, звук є і навіть вібрація. І зарядки повна шкала, – сердиться Лідія. – Це чергова маніпуляція її, так уже було, щоправда, тоді вона звук на телефоні вимкнула, а про сусідку сказала, що не чула, у ванній була.
— І чого домагається? Приступу в сина? Він же не хлопчик уже, та й проблеми в нього з тиском є…
— А ти не розумієш, чого вона домагається? Вона вже другий рік нас буквально мучить тим, що їй одній жити страшно: «Віддам Богу душу, протухну, а ви й не почухаєтесь». Ну куди ж їй віддавати ту душу? Тим більше, «протухне»? Ми щодня телефонуємо, дізнаємося, як справи. Раз на тиждень обов’язково хтось у неї буває, або чоловік, або син, донька заїжджає. Щоправда, не може зараз часто, дитинку складно носить. Та й за здоров’ям вона ще нас із тобою переживе, але ні, вбила собі в голову, що люди похилого віку не повинні жити самі, тим паче, що від нас діти з’їхали.
У Ліди з чоловіком за плечима по 53 роки життя, є двоє дорослих дітей. Доньці 28, заміжня 4 роки, чекають із зятем первістка. Синові 24 роки, рік тому молодий чоловік з’їхав від батьків на орендовану квартиру. Живе з дівчиною, обидва працюють, збирають гроші на спільне житло, збираються в перспективі розписатися.
Подружжя залишилося в трикімнатній квартирі наодинці. Чоловік хропун, яких пошукати, Ліда півжиття промучилася, але так і не звикла. Зараз проблема вирішилася: спальні в них різні. Подружжя працює, подорожує, готується до нового звання: бабусі й діда.
І є в чоловіка мама, якій 76 років. Жінка міцна, артистична. Любить і завжди любила влаштувати із себе «хвору». Скільки пам’ятає Лідія свою свекруху, вона «помирала» щороку, але ж тоді була молодшою за Ліду нинішню.
З матір’ю чоловіка Ліда, чого гріха таїти, не ладнає. Це зараз вони з чоловіком притерлися одне до одного, багато разом пройдено, прожито і пережито. Уже не тільки подружжя, а й друзі-однодумці. А на самому початку сімейного життя свекруха дуже життя псувала, намагалася зіштовхувати сина й невістку лобами, чіплялася, були навіть наклепи на Ліду.
Заспокоїлася мама чоловіка вже тільки через кілька років після появи молодшого онука. Та й чоловік остаточно розгледів усі каверзи мами. Останніми роками стосунки між свекрухою і невісткою були нейтрально-доброзичливими: привіти передавали, посміхалися мило одне одному.
Щоправда, Лідія зайвий раз намагається з нею не контактувати – не надто велике це задоволення. Чоловік відвідує, діти відвідують, а вона їде тільки якщо відмовитися вже зовсім не можна. Мами й батька Ліди вже немає на світі, батько чоловіка пішов від дружини в ранній молодості, зараз теж уже покійний. Тож свекруха – єдина зі старших родичів.
Рік тому літня пані почала активну кампанію за те, щоб син і Ліда взяли її до себе. Щойно від батьків з’їхав син. Мовляв, вона старенька, їй багато чого важко, а раптом серце прихопить? Буде лежати й помирати одна, а якщо інсульт, то й на допомогу не покликати буде. Страшно. Тоді ж народилися слова про те, що вона протухнути встигне, поки родичі її схопляться.
Ліда з чоловіком поговорила і відмовилася забирати його маму навідріз. З чого? Жінка відмінно ходить у магазин, вдома повно техніки, яку свекруха освоїла. Вона навіть зарядку вранці робить і раз на рік проходить детальну диспансеризацію, за здоров’ям стежить ретельно. Вони їй телефонують, відвідують. Разом жити? Ніколи не жили і то колись було пекло, а зараз не вистачало на старості років розлучитися через свекруху.
— Лежала б – інша розмова, – каже Ліда впевнено. А так – нічого.
Чоловік із нею погодився, а мати почала чудити, маніпулювати й намагатися зробити так, як хоче вона. Були дзвінки у вечірній час, коли свекруха скаржилася на здоров’я, чоловік зривався, свекруха навідріз відмовлялася від швидкої, казала, що випила пігулку і відлягло.
— А тепер тактику змінила, – усміхається Ліда. – Вдруге вже такий фортель викидає. Чоловік телефонує – у відповідь довгі гудки, абонент не відповідає.
У подружжя вже давно є домовленість із сусідкою свекрухи, обмінялися контактами. Сусідка – приблизно їхня ровесниця, працює вдома, бухгалтер, а за першою освітою вона медична сестра.
Коли вперше свекруха не відповідала на дзвінки з обіду і до 8-ї вечора, зателефонували сусідці. Та пішла, довго стукала, занепокоєна зателефонувала родичам пенсіонерки, ті прилетіли і – нічого. Відмовка, що спала, поставила телефон на без звуку, потім увімкнути гучність забула, а коли сусідка стукала – милася у ванні, не чула, мовляв, вибачте, вибачте.
— І тут же не забула зауважити, що якби вона жила не одна, такої проблеми б не було, – каже Ліда роздратовано. – Ми б, мовляв, завжди бачили, жива вона взагалі чи ні. А тепер ще гірше, ми об одинадцятій годині вечора приїхали, а вона чай п’є, просто слухавку не брала, на нервах грала. Сусідка тільки головою похитала, чоловік виматюкався. Ще й сльозу пустила свекруха, що ми її марно підозрюємо. І як тепер? Чоловік попередив, ще раз і ми перестаємо взагалі реагувати. Протухне – сусіди подзвонять і скажуть. Але він же так все одно не зможе, нервувати буде.
— А навіщо їй у вас жити, скажи на милість? Удома і спокій, і тиша, а до вас скоро онука возитимуть, а там і друга пара про дитину задумається. Навіщо їй до вас, якщо одна прекрасно справляється?
— А їй нудно, – вважає Лідія. – Просто нудно. Вирішила, якщо у нас є місце, то це місце для неї. Знову ж таки, буде куражитися, мною зневажати, то принеси, це віднеси. І розважатися, дивлячись на те, що я нервую, що з чоловіком конфліктуємо через неї.
А що ви думаєте? Як протистояти таким маніпуляторам і не божеволіти від тривоги?
