– А ти руки мив? Іди вимий, ти ж з дороги, а може, ввечері до Ковальчуків сходимо? Вони знову звали, – і Аня надула губи. Чоловіка вона кохала, але їй так хотілося його під себе переробити

– Ганночко, я повернувся! Уляна вдома? – Владислав Іванович поставив сумку в передпокої, – Аню, борщ є? Погрій мені, часнику дай, і хліба наріж більше, домашнього хочеться!

Аня трохи скривилася, добре чоловік її не бачив, але подумалося – ох, село! І пішла гріти борщ.

– Ти мені про Уляночку нашу не відповіла, – Владислав Іванович уже переодягся у домашні розтягнуті штані та майку.

– Скільки вже говорила – одягни шорти чи ті нові штані, для будинку спеціально купила. Начебто нормально заробляє, з пристойними людьми спілкується, а вдома, такий неоханий. У ресторані йому не смакує, на презентації – нудно. І не старий начебто, але лисину має, модні речі носити не вміє.

Дивлячись на чоловіка подумала Аня, правда без роздратування та злості. Даремно сподівалася, що він зміниться, та може й добре?

Сама ж Аня дивилася йому в очі і говорила лагідним голосом:

– Та знову Ульяночка до подруги поїхала, дня на три начебто, – і чоловікові чарівно усміхнулася, підставивши щічку для поцілунку.

– А ти руки мив? Іди вимий, ти ж з дороги, а може, ввечері до Ковальчуків сходимо? Вони знову звали, – і Аня надула губи. Чоловіка вона кохала, але їй так хотілося його під себе переробити.

Владислав Іванович, дивлячись на дружину, посміхнувся – так-а-а-а, ось що означає одружитися з жінкою набагато молодшою ​​за себе. Начебто все добре, але …

Мати його дочки Уляночки не стало, ще в лікарні, коли дочка тільки-но з’являлася на світ, вони в селі жили. Спершу бабці з донькою йому допомагали, а потім він Аню зустрів. Випадково.

Вона була простому сарафанчику на березі їхньої річки, а вони з Уляною поїхали купатися, а тут ВОНА з подругою.
Владислав із донькою в м’ячик грали, м’яч покотився у бік дівчат, Уляночка до них підбігла.

Аня їй кинула м’яч і розсміялася, – Тримай! Уляна їй назад, потім подружці її теж, так і кидали, поки до них Владислав Іванович не підійшов,

– Ну що, дівча, весело у вас, можна з вами?

Всі троє давай реготати, у Ані в очах усмішка, а що ж, Владислав Іванович чоловік заможний, спортивний, та й молодий. І всього йому 40 років тоді було. А Ані – двадцять три.

Вони спочатку з Уляною дуже добре ладнали, дівчата ж, порозумілися. А як Аня з ним, з Владиславом, ладнала! Ой-їй-їй! І чоловіком він їй тоді не здавався.

Він уже й забув майже, як це буває, а тут таке, загалом кохання, вони одружилися, і досі все в них добре, особливо вночі.
Та тільки дітей поки що немає, а вже дев’ять років, як одружені.

Донька Уляна зовсім вже доросла незабаром дев’ятнадцять, але ось у них з Анею щось почалися сварки. Та й яка вона мачуха?

Звичайно, не вона не рідна мати, але по-своєму вона Уляну любить. А всі її думки Владислав бачить по очах. Знає, що грубим чоловіком його вважає, багато він помічає.

Але є те, що не зіграти. Аня у скрутну хвилину весь свій пафос забуває. Улянка як боліла сильно, так Аня від неї ночами не відходила.

А так так, Аня любить повипендрюватися. Адже чоловік у неї три роки як начальником став, Владислав і сам не очікував, що його призначать. Тож, виходила нібито за звичайного чоловіка, а тепер генеральська дружина, це образно.

– Ти мене, Аню, Владиком не клич, не думай, що звикну, не дочекаєшся. Любить він їсти дерев’яною ложкою, вона не гаряча. Ох, смачно Анька готує.

– Мати мене Славкою кликала, Славою і клич, добре ім’я. Дід мій теж був Владиславом, а батько – Іван. Ось народиш мені сина, теж Іваном назвемо. Зараз такі імена не в моді, так що, не нуди. Аня, все в нас вийде. Тільки не примушуй мене сім’ями дружити з керівництвом.

Аня рукою щоку підперла, слухає. Ох, свою дитину, переключила б думки, жінкою, матір’ю стала. Владислав Іванович доїв борщ, Аня йому шматок відвареного м’яса виклала на тарілку та скибочки смаженої картоплі.

Чекала, наготувала, Владислав спробував:

– Кохана, ну одразу відчуваю, що я вдома! А Уляна з чого це раптом у подруги? Не порозумілися чи знову? От, дівки, батько у відрядженні, то одразу сварки!

Він відклав ложку, обійняв дружину, і з Ані тут же вся надумана пиха і злетіла, Ну, навіть якщо трохи і грубий він, і що? Та хай вони так і думають, їм би такого чоловіка знайти! Заздрять, от і балакають казна-що, – вирішила Аня.

Старі знайомі досі в шоці, що Аня вийшла за простого тоді ще чоловіка, хоча заробляти вже тоді вмів, та ще й з дитиною. Ось і капають їй періодично на мозок, що вони не рівня.

Уляна жила у подруги Аліни на дачі. Вдома з Анею стало просто неможливо, вона стала нервова якась, а ще недавно вони були як подруги. Почала вдавати ніби вона мама, молода занадто, Уляна не могла її в цій ролі сприймати.

Погода була чудова, вирішили піти на кар’єр викупатися. Там пісочок майже як на курорті. Наплавались, сіли біля води позасмагати.

Алінка щось про свого хлопця розповідала, а Уляна кивала їй ліниво, на природі її розморило після купання. І спостерігала за дівчинкою, що з м’ячиком купалася.

Навіть згадала, як вони з Анею такого ж чудового дня познайомилися. Правда Уляна була старша, ніж ця дівчинка.
Дівчинка кидала м’ячик на воду і сміялася, за нею спостерігав хлопець із берега. Потім до хлопця підійшли знайомі, він відволікся. А дівчинка лягла на м’яч, обхопивши руками, і крикнула,

– Дивись, я пливу!

Попливла, але м’яч з-під неї вислизнув, а вона злякалася, хоча там і не глибоко.

Уляна підскочила, допомогла їй піднятися і вийти з води, але вона плакала.

– Настю, ти чого? – хлопець схопив її на руки. – Я ж тут, на мить відвернувся!

– Татку, я пливла і впала, – сказала дівчинка, – А мій м’ячик поплив, – від образи вона знову розплакалася.

Уляні стало її і шкода, і смішно, така мила! Вона зайшла у воду, наздогнала м’яч, вийшла і повернула його дівчинці,

– Тримай, і більше, щоб не губився, і не плавай сама, тільки з татом і з мамою, зрозуміла?

Вона кивнула, сльози відразу висохли, – Так! — вона дивилася на Уляну так, наче вона фея.

– Дякую, – хлопець узяв дівчинку на руки, – Ну що, тримайся міцніше, ходімо додому! – і пішов, а дівчинка помахала ручкою Уляні.

– Це Артем зі своєю донькою, гарненька, так? Він один її вирощує, уявляєш? Неподалік нас живуть, його дівчина відразу від дитини відмовилася і поїхала. Артем забрав і вирощує її разом із матір’ю своєю, – пояснила Аліна.

– Втекла? Від своєї доньки? – не повірила Уляна, – А планувала її навіщо?

– Та хто ж її знає, вони зустрічалися, Артем їй заміж пропонував, не кохала його напевно, хіба таких зрозумієш? – махнула рукою Аліна.

Наступного дня вже на підході до кар’єру Уляну мало не збила з ніг Настя.

– Уррррра, ти прийшла, купатимешся зі мною?

Аліна насмішкувато похитала головою, а коли побачила Артема, що несе їм лимонад і морозиво, сказала, — Ну от, здається хтось комусь сподобався!

Коли Уляна їхала додому, Артем попросив її номер телефону, а Настя плакала і не хотіла її відпускати. Вдома Аня та батько були якимись загадковими, Аня кликала тепер батька Славою, так, як його бабуся називала. І взагалі щось змінилося, а через місяць Аня зніяковіло повідомила Уляні:

– Уявляєш, у тебе скоро буде брат чи сестричка! А потім спитала, – Уля, а ти мого малюка любитимеш?

Уляні раптом стало шкода свою молоду мачуху, ніби та була її молодшою ​​і не вміла сказати про те, що хоче, щоб у них була дружна сім’я. І Уляна обняла Аню, згадавши, як та шкодувала її, і годувала, і втішала, і схоже розуміла і боялася, що не буде вона Улі матір’ю, не зможе.

– А мені хлопець подобається, – раптом сказала їй Уляна, сама навіть не знає, і як вона так промовилася! – Він мені дзвонить щодня, а в нього дочка є, ти уявляєш, Аню?

І Аня раптом обняла Уляну, і глянула на неї не як завжди жартівливо, а інакше, майже, як рідна мама.

– Так, звичайно, уявляю, Уля, але це… це дуже непросто, ти зрозумій, краще не починати зустрічатися, якщо відчуваєш, що це тобі не під силу!

– Я не знаю, але мені дуже подобається Артем. Він такий сильний, мужній, мене тягне до нього! Він надійний, розумієш? А Настя, вона плакала, коли я їхала. Я ж така була, Аня! – намагалася пояснити Уляна, а Аня кивала їй, а сама думала, як все це їй знайомо…

*******

– Та які ж ви мачухи, га? Збожеволієш з вами, одна ще матір’ю не стала, а тепер і ти, Уляно! – казав Владислав Іванович. Потім повернувся до Артема, примружився,

– Ну, дивись у мене, хлопче!

І чоловіки потиснули одне одному руки, причому Владислав Іванович дивився на Артема суворо, ніби попереджав, Артем же — зухвало!

Маленький Ваня любить сидіти на руках старшої сестри. Уляна хитає братика, – Дивись, ось наша мама йде! Наша мама, – Уляна приміряє це слово на себе, вона його ніколи не говорила раніше, і їй подобається, – Ма-мо! Іди до нас швидше, ми на тебе чекаємо!

Аня дивиться, одночасно милується і Уляною, і синочком. Так, мамо, а чому ні? Вона почала це відчувати, і це відчуття заповнило її з народженням Вані. І тепер їй почало здаватися, що і Уля її дочка. Звичайно її, аякже, ну, а чия ще. Адже це вона, Аня, завжди була з нею. Звісно її.

– Мама прийшла, бачиш, Ванічка? – Уляна передала малюка Ані, і не втрималася, обійняла її, шепнула, – Спасибі тобі…

Це Настя вже кличе Уляну мамою, їй легше, вона маленька. А Уляна поки що не готова, але вона щаслива, що має батька, і Аня, і Настя. І звичайно, Артем, він трохи схожий на батька, Аня сміється, – Пішли наших чоловіків годувати, вони з роботи прийшли.

І для Уляни у її житті тепер все правильно, все склалося, як їй треба було. Коли відчуваєш, що це твоє, рідне, можна сміливо йти з рідними за духом. І так і має бути, коли в домі панує любов.