Річ у тім, що мама чоловіка гроші, надіслані сином, не витрачає. Вона їх збирає. Продовжуючи купувати за акціями найдешевші продукти, не купуючи собі нового одягу і взуття. І добре б, якби вона доньці або її дітям купувала щось, крім себе. Але ж ні, дочці свекруха не дає ні копійки. — Ходить як волоцюга, – каже Віра

— Посварилися вкотре. У нас дочка в декретній відпустці, а в них іпотека, я б краще їм додаткові гроші дала, – злиться Віра. – Там онука в нас, усяко в справу підуть.

— А чоловік що?

— А чоловік стоїть на своєму: «Мамі треба, у мами пенсія маленька, ми живемо і нам вистачає, а їй там на ці копійки не вижити». І марно доводити, що мамі його від цих грошей ні жарко, ні холодно. Вона їх усе одно в панчоху покладе.

Вірі майже 50 років, її чоловік уже відзначив піввіковий ювілей. У подружжя є доросла донька, яка мешкає окремо від батьків із чоловіком і дворічною донькою. Є ще й син студент, який поки що мешкає з батьками в їхній трикімнатній квартирі.

Подружжя працює, матеріально живе цілком благополучно. Це не означає, що гроші вони витрачають без ліку, от, доньці з зятем допомогли квартиру купити, треба тепер знову зібрати кошти на таку ж допомогу синові. І відкласти треба, і витрати великі. Дочці батьки й зараз підкидають на життя: у молодого зятя зарплата цілком рядова, кар’єру поки що не зробив, хоч і старається.

Батьків Віри на світі вже немає. Батько пішов з життя, коли вона ще й заміжня не була, мами не стало 7 років тому. І в принципі, мама зовсім мало посиділа на пенсії, все працювала, підробляла, від доньки із зятем не чекала підтримки. Тільки вже в останній рік, коли хворіла, подружжя їй допомагало з ліками.

Від мами Віра отримала у спадок половину вартості однокімнатної квартири, бо в неї ще є брат. Мамі чоловіка Віри зараз 73 роки, вдова, живе в маленькому містечку. Там же, порівняно недалеко живе і рідна молодша сестра чоловіка. У неї троє дітей, чоловіка немає, живе окремо від матері, працює. Свекруха, звісно, вже на пенсії. І років 13 чоловік Віри намагається матері допомагати.

— Пенсія там маленька, та й звідки бути великою? І заробляла свекруха скромно, лаборантом була на сільськогосподарському підприємстві. І я не була проти того, щоб чоловік свекруху підтримував. З його сестри не спитаєш, хоча тоді вона ще заміжня була, але все одно, сестра чоловіка жила завжди не дуже забезпечено. Від нас 4 тисячи на місяць – усе ж таки підтримка якась. Ну це тоді було 4, зараз суми зросли. Але злюся я останнім часом просто неймовірно! – зізнається Віра.

Річ у тім, що мама чоловіка гроші, надіслані сином, не витрачає. Вона їх збирає. Продовжуючи купувати за акціями найдешевші продукти, не купуючи собі нового одягу і взуття. І добре б, якби вона доньці або її дітям купувала щось, крім себе. Але ж ні, дочці свекруха не дає ні копійки.

— Ходить як волоцюга, – каже Віра. – Ти б бачила. Це щось! Черевики восени старі, мало не чоловічі, чоботи зі штучної шкіри 8-ий сезон, усі облуплені вже, куртка старюча… Жах. І харчується гречкою з макаронами, і одягається в незрозуміло що!

Місто, в якому живуть родичі чоловіка Віри, великим не назвеш. Але й не селище це, не село. Тисяч 30 населення, але багато хто один одного знає. Особливо за місцем проживання, у дворі, де стоїть багатоповерхівка свекрухи. І звісно ж сусіди бачать і те, як одягається літня пані. Жалісливі сусіди та знайомі тягнуть їй щось з одягу та взуття, свекруха приймає все зі сльозами вдячності на очах.

— Нам за гроші – ні слівця, а сусідам вона в пояс кланяється. Так соромно, так соромно, словами не сказати. Та ще й чоловік мій працює з приятелем дитинства, його мати зі свекрухою через під’їзд живе. І останнім часом у чоловіка з ним стосунки напружені вельми. Знаєш, як буває, коли обидва мітять на одне й те саме місце. Ну ось, як виявилося, друг із гнильцею був. Ну, або, можливо, гроші вирішують усе, але не суть. Суть у тому, що цей друг тепер язиком злегка тріпає з приводу того, що заступник начальника свою матір у великій скруті тримає. Але ж це не так!

Та й, загалом, плювати на його балаканину, хоча це й неприємно. Біда в тому, що свекруха дійсно могла б жити набагато краще, що ми гроші кидаємо в нікуди. Щоб потім спадщину отримати? Але не в цьому ж мета!

— Навіщо зайве витрачати? – бурчить свекруха і продовжує складати гроші в панчоху. – Що мені треба? Нічого вже не треба, все в мене є. Їжа? Витрачати такі гроші на унітаз?

Віра з чоловіком пробували вже навіть замовляти для мами чоловіка одяг із доставкою. Не допомогло. Свекруха від усього відмовляється на порозі, а через належний час гроші просто повертаються назад на карту.

— І сестру чоловіка просили взяти це все якось під контроль, уявляєш, як тієї жити з мамою в одному місті і зі знайомими вітатися? Вона спробувала, а потім відмовилася: «Воюйте з нею самі, а мені ніколи. Або не надсилайте їй нічого», – відповіла. Стосунки в них останнім часом не дуже, зіпсувалися. Сестра чоловіка до неї й не ходить зайвий раз.

— Віро, може, це деменція так проявляється? – робить подруга припущення.

— Ага. Рівно 13 років тому почалася? Ось, як на пенсію вийшла, так і деменція почалася? Просто якийсь час у свекрухи одяг був порівняно гарний, це так в очі не впадало, а харчування вона одразу ж змінила, ще давно. І потім, навряд чи деменція. Свекруха пам’ятає все до дрібниць, кросворди розгадує тільки так. У всьому нормальна, крім того, що стосується жорстокої економії на собі, – хитає Віра головою.

— Ну, якщо гроші все одно на діло не йдуть, то, може, не надсилати їх їй узагалі? Яка різниця, скільки і чого ви потім під матрацом знайдете?

— Так я чоловікові й сказала, але він каже, що не може, знаючи, що мати потребує, не посилати – совість не дозволить. До нас жити вона не поїде, та я цього й не хочу, сестра його вмила руки. Така ситуація. Ой, так, до лікаря звертатися з приводу когнітивних здібностей свекруха відмовляється навідріз: «Я здорова, відчепіться від мене. Звикли витрачати бездумно, а жити треба скромніше».