— Мені всього рік до пенсії залишився, трохи більше! Ми ж із тобою домовлялися, а ти тепер так чиниш?! — ображена мама ледве стримує сльози, докоряючи Ксенії.
Договір справді був. Два роки тому мама за домовленістю зі старшою донькою звільнилася з роботи і стала сидіти з онукою, донькою Ксенії.
Дівчинці тоді було три рочки, відпустка по догляду за дитиною закінчилася, треба було виходити на роботу.
А от у садочок дівчинці було ходити неможна. Зовсім. У малечі було дуже серйозне захворювання і складне лікування у її дев’ять місяців.
Слава Богу, ті тривоги й хвилювання позаду, лікарі дають оптимістичні прогнози, але водночас і попереджають: імунітету в дівчинки після лікування майже немає.
Він, звісно, відновиться, але не повністю і не так швидко. І навіть після відновлення хворіти їй аж ніяк не можна.
Заради дитини Ксенія з чоловіком давно виробили особливі звички та уклад життя.
Якщо один із подружжя відчуває, що застуджується, він перебирається жити до свекрухи.
На роботі Ксенія сидить в окремому кабінеті, а якщо хтось у колективі хворіє — надягає маску і на хворого, і на себе. Чоловік робить так само.
— Так, доньку ми дуже бережемо, — підтверджує Ксенія. — Можливо, аж занадто. Але ми її ледь не втратили, запасних дітей не маємо. І готові зробити все, щоб хвороба не повернулася, а дівчинка перед школою ще трохи зміцніла.
Роботу свою Ксенії теж втрачати не хочеться, після декрету вона будує кар’єру, досить успішно. А гроші зайвими не бувають.
Принаймні, лікувати доньку без грошей було б сумно. А гроші в них були: чоловік Ксенії непогано заробляв, свекри квартиру на сина переписали.
Зараз у них куплена ще одна квартира — страхувальна, її здають, кредити платять без зайвої напруги.
Ще дитину Ксенії не хочеться. І перший раз виношування було проблемним, і нових хвилювань із дитиною, якщо щось знову піде не так, вона не хоче. Просто боїться, якщо чесно.
Два роки тому мама сама запропонувала вихід: вона звільняється, сидить удома з онукою, а донька із зятем платять їй гроші. Ті самі, що вона втрачає із зарплатою.
Мама отримувала «на руки» близько 17 тисяч гривень, подружжя вирішило, що переказуватиме їй 20 тисяч на місяць.
Це було дешевше, ніж обійшлася б няня, враховуючи, що донька в бабусі проводить 10 годин на день, 5 днів на тиждень. До того ж, подружжя вирішило, що з рідною бабусею все ж краще, ніж із чужою людиною.
Мешкає мама Ксенії недалеко від них, чоловік чи сама Ксенія відвозять і забирають доньку машиною. І все було просто чудово, всі сторони були задоволені.
Дівчинка до бабусі їздила із задоволенням, бабуся теж відповідально ставилася до роботи. Аж донедавна.
У Ксенії є брат, а в брата — дружина і дитина. Зараз племіннику рік і 10 місяців. Два місяці тому дружина брата вирішила, що сина треба відправляти в ясла, а самій іти на роботу — грошей не вистачає.
— Посиділи після того, як дитині півтора року виповнилося, і з грошима стало зовсім погано, — каже Ксенія. — Купа кредитів, грошей бракує, та й у брата на роботі щось останнім часом не дуже.
Раніше непогані квартальні премії платили, а вже майже рік їх немає. Нову роботу пошукав, з’ясував, що скрізь зараз однаково.
У брата з дружиною поряд ясла, начебто хлопчик туди пішов нормально, не вередував, але… за місяць захворів. Тільки-но холоди почалися.
Дружина брата відсиділа з ним на лікарняному, а за два тижні ситуація повторилася: температура, ніс закладений.
Пішла на лікарняний, а на роботі сказали: мовляв, якщо не працюєте як слід, навіщо було виходити? Ідіть і досиджуйте краще декрет.
Але в родині брата вирішили інакше: у них же мама вдома сидить. Де одна онука, там і онукові місце буде.
Тим паче, що не на постійній основі, а лише у випадку хвороби цього самого онука.
Брат із дружиною домовилися, що лікарняні беруть по черзі тепер, на гостру фазу, коли температура, а потім із дитиною до повного одужання сидить бабуся.
— І мама погодилася, — обурюється Ксенія. — Ну, звісно! Брат же ж голодує, йому ж гроші потрібні. А те, що ідея її сидіння з нашою донькою була зовсім інша — це до біса.
— Я намагаюся, щоб вони не сильно контактували в ці дні, — виправдовувалася мама. — Я ж вам допомагаю, не можу ж я не допомогти твоєму молодшому братові.
Звісно, як можна запобігти контактам двох дітей у двокімнатній квартирі — це просто байки для бідних. Донька захворіла через три дні.
Ксенія божеволіла від хвилювання, лікували, здавали аналізи. На щастя, обійшлося без антибіотиків, але сама ситуація її сильно напружила.
— Ну, так сталося, більше не буду брати хворого онука, — запевнила мама.
— А тиждень тому я привезла доньку, — продовжує Ксенія. — А в бабусі вже бігає онучок, у соплях по коліна. Звісно, я розвернулася і поїхала. Вперше за два роки свекруха пішла з роботи на лікарняний, бо ані чоловік не зміг, ані я зараз не можу бути відсутньою на роботі.
А потім подружжя замислилося: мама Ксенії не зможе відмовити синові та невістці. І те, чого вони так прагнули уникнути, не водячи доньку в садок, наздоганяє її в домі власної бабусі.
Рішення було лише одне: шукати доньці няню. Дорого, але здоров’я дитини дорожче.
Няню знайшли швидко, бо за ціною не стояли. І Ксенія попередила маму, що та більше з онукою не сидітиме. І платити, звісно, більше мамі ніхто не збирається.
А мама вся в образі: вона через них із роботи пішла, їй трохи більше року до пенсії, на що жити, що робити?
— Як тобі не совісно взагалі! — мама навіть сльози пустила в хід. — Ти чудово знаєш, що брат із дружиною не можуть мені допомагати грошима. Інакше б навіщо невістка на роботу виходила?!
Але Ксенія непохитна: вони з чоловіком виконували частину договору зі свого боку бездоганно, а мама — порушувала. Її мотиви — це її мотиви.
Якщо вже в них були грошові домовленості, вона не мала наражати здоров’я онуки на небезпеку. Наражала? Порушила договір?
Тоді краще няня, яка приходить до них у дім, сидить із дівчинкою і вже точно їй не «підкинуть» іншу дитину з нежитем чи кашлем.
— А мама може влаштуватися тією ж нянею, — вважає Ксенія. — Подивимося тоді, чи будуть раді її роботодавці, коли до їхньої дитини приведуть маминого онука з «соплями по коліна».
***
Ось така непроста ситуація, коли родинні зв’язки і грошові домовленості зіткнулися лобами.
Мати, розриваючись між фінансовими проблемами одного сина та здоров’ям онуки від іншої доньки, не змогла дотриматися слова.
Звісно, шкода жінку, якій не вистачило року до пенсії, але ж хіба можна міняти слово на ризик для здоров’я дитини? Схоже, що в цій історії донька, яка захищає свою родину, виявилася більш принциповою, ніж мама, яка піддалася на тиск сина.
А що б ви зробили на місці Ксенії? Чи можна було якось залагодити цю ситуацію без розриву стосунків із матір’ю?
