Мама не спілкувалася з нами із новорічних свят. А все тому, що ми із чоловіком не запросили її до нас на зустріч Нового року.
Але ми її заздалегідь попередили, що до нас приїде сестра чоловіка з сім’єю з іншого міста, з ними ми бачимося раз на рік, ось і вирішили посидіти такою тісною компанією. Мені б на місці мами було не цікаво з нами, але вона вирішила образитись.
Я намагалася пояснити їй, але вона не відповідала на мої дзвінки, а коли я з дітьми поїхала до неї на вихідні, не відчинила двері. Я знаю, що вона була вдома, але зараз вона каже, що якби була, то обов’язково відкрила б хоч заради онуків.
Але я їй не вірю. Мама несподівано зателефонувала сама, сказала, що нудьгує, як нічого не було.
Я запитала, хто їй забороняв приїжджати, вона відповіла, що зрозуміла, що вона нам тягар і не хотіла нас турбувати. А ось зараз уже не витримала.
А я розумію, чому вона так «скучила». Адже весна, на дачі допомога потрібна, ось і вдала, що нічого особливого не сталося.
Але чоловік сильно скривджений, сказав, що допомагати не поїде, краще підробіток візьме і буде більше користі, ніж з огірків дачних.
Тепер я не знаю, як сказати про це мамі, щоб знову не було сварки. А для неї дача серйозніша, ніж зустріч Нового року.
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…