Катерина стояла на порозі своєї невеликої квартири, спостерігаючи, як надворі з’являються перші проблиски ранкового сонця. Вона завжди любила ці тихі моменти перед світанком, коли ще не прокинулися шум і метушня міста. Цей ранок не був винятком, хоча в серці Катерини панував неспокій.
Вчора минуло сорок днів з того дня, коли вона втратила свою матір. Це були важкі сорок днів, повні болю і спогадів. Поминальний обід був скромним, але затишним, тільки для найближчих – син Андрій, дочка Олена, і онучка Марія. Проте цей день став не просто днем скорботи, а ще й початком нових випробувань.
Андрій та Олена почали суперечку про спадщину, про бабусину квартиру. Вони змагалися за те, кому вона дістанеться, не звертаючи уваги на те, що мати Катерини ще не встигла охолонути у своїй могилі. Вони ділили майно, наче це було єдине, що їх цікавило.
Андрій перший почав вимагати квартиру, аргументуючи це тим, що йому немає де жити. Його власне житло було орендованим, і грошей не вистачало, щоб платити за нього та за машину.
Олена ж навела свої аргументи. Її дочка Марія пішла до першого класу, і витрати зросли. Гуртки, музична школа – все це вимагало грошей, яких у неї теж не вистачало.
Вона також хотіла отримати свою частку спадщини, щоб забезпечити краще майбутнє для своєї доньки. Катерина сиділа мовчки, слухаючи їхні суперечки, і відчувала, як її серце стискається від болю. Вона не могла зрозуміти, як її діти могли бути такими жорстокими і жадібними.
Катерина згадала, як вони з чоловіком Іваном все життя працювали, не сподіваючись на чиюсь допомогу. Вони самі заробляли на хліб і на квартиру, витримуючи всі труднощі життя.
І тепер їхні діти хочуть просто забрати те, що було здобуте тяжкою працею. Андрій завжди хотів більше, ніж міг дозволити собі.
У 22 роки він захотів машину, і батьки взяли кредити, щоб виконати його бажання. Олена ж у 19 років мріяла про шикарне весілля, а потім про двокімнатну квартиру. І батьки знову взяли кредити, щоб забезпечити її мрії.
Але тепер, коли матері більше немає, діти хочуть ще більше. Вони не думають про те, скільки сил і нервів було витрачено на здобуття всього цього.
Катерина мовчала, не бажаючи влаштовувати скандал на поминальному обіді, але в її душі кипіла злість. Вона знала, що треба діяти.
Вона вирішила, що не віддасть квартиру дітям. Вона продасть її і облаштує собі дачу, де вони з Іваном зможуть насолоджуватися спокоєм. Також вона купить нову машину, щоб більше не ламалася, і придбає все необхідне для свого здоров’я.
Катерина зітхнула, відчуваючи полегшення від прийнятого рішення. Вона знала, що її думки правильні.
Вона більше не буде дозволяти дітям користуватися нею. Вона буде думати про себе і про Івана. Адже вони заслужили на спокій і комфорт після всіх тих років важкої праці.
Вона подивилася на небо, яке починало світлішати від ранкового сонця, і відчула, як на душі стає легше. Вона знала, що тепер все буде добре.
