Автор: Selena

Галина Михайлівна та Валерій Іванович сиділи на кухні, допиваючи чай. За вікном шумів на вітрі листок, наче вторячи їхнім тихим розмовам. Їхня єдина донечка Марійка нещодавно вийшла заміж

Тетяна Андріївна йшла до сусіднього села до старої баби Зіни пішки у важливій справі. По цій справі тільки пішки треба йти, це вона не з чуток знала. Через

— Олеже, нашому синові потрібен новий телефон і кросівки, — за вечерею повідомила чоловікові Олена. — Картоплю смачно посмажила, а можеш ще одну котлетку покласти, а що сама

Оленка прийшла з роботи пізно й була не в гуморі. Мама вийшла: — Оленко, вечеряти будеш? На кухні котлети й тушковані овочі на плиті. — Не хочу нічого,

— Мамочко, — ледь чутно шепочу в слухавку, — я до тебе завтра заскочу, сьогодні просто геть нічого не встигла, замоталася так, що й світу білого не бачу.

— Не смій їх запрошувати! Чуєш? За жодних обставин! — Та це ж твій день народження. Тридцять п’ять років — серйозна дата. — Плювати. Я їх бачити не

Іван із Тетяною спокійно собі обідали, аж тут двері відчиняються, і до хати заходить якась неохайна жінка. Кинула недбало свій старий рюкзак у куток і каже: — Ну,

— Та хто ти така, щоб мені вказувати! — Зоя Петрівна жбурнула ганчірку просто в обличчя невістці. — У моєму домі живеш, мої харчі їси! Тамара витерла обличчя,

— Павле, це ж ефірна олія! Лавандова олія! Вона поклала її на мою тумбочку! У нашій спальні! Світлана стояла посеред кімнати з пляшечкою в руці. Обличчя червоне, очі

— Маріє Сергіївно, та у вас тут справжня тиша та спокій! Хоч би онук приїхав, пошумів! Сусідка Валентина стояла на сходовому майданчику з відром для сміття. Знову скаржилася