Автор: Selena

— Мамо, я їсти хочу! — Дмитрик тряс її за руку, видно, вже давно. Марина ледве розплющила очі. Третій день хворіла, звечора прийняла щось від жару й одразу

— Олеже, а як же ти сам, без попередження? А де Наталя твоя? — Бабусю, — сміється Олег, — Наталя до мами поїхала… — Ось як, невже чимось

— Ти якась засмучена, Марино, що сталося? — лагідно запитала доньку Ірина Борисівна. — Та, мамо, … іде якась смуга невдала, ніяк не виліземо з Толею з халепи,

— Чула, нового начальника відділення призначили? – підійшла до Надії Галина, теж операторка на їхній пошті. Вони вже багато років разом у вузькому колективі, тільки от Любов Василівна

— Марійко, бігом додому. Тато з глузду з’їхав, здається. — Тато?? Що з ним?? — Марійка вже хотіла тікати з лекцій. — Він поголив собі скроні, купив куртку,

Суботнього ранку Дарина приїхала до мами в передмістя. Опустивши очі, вона брела від автобусної зупинки додому, знайомою вулицею. Повітря було вологе й тепле, ніби ось-ось дощ піде. Дорогу

— Ти що, маєш сина? Чому ніколи про це не казав? — Мамо, відчепися, я нічого не знаю, сам уперше про це чую! — То, може, вона усе

— Я як Олена жити не можу, хоча в чомусь і заздрю, – каже подрузі Галина. – Ну як так? Донька заміж вийшла — і все, нехай крутиться

Софія Іванівна завмерла біля знайомої хвіртки, притулившись до шорстких дощок плоту, намагаючись перевести дух. Вона мчала від автобусної зупинки, як очманіла, підганяючи вітром тривоги й надії, і ось

Під безкраїм небом, у селі, що потопало в зелені садів та шепоті колосся, жила-була легенда. Легенда про кохання, таке яскраве й чисте, що навіть через десятиліття старожили, згадуючи