Носив би я тебе на руках, Аллочко, та спину шкода. Ти ж у мене не пушинка! Знаєш, як у народі кажуть? Жінки — народ хитрий. Заміж виходять худенькими, щоб легше в хату прошмигнути, а потім гладшають, щоб їх звідти не виштовхали
Аллу просто розпирало від новин. Оленці зраджує чоловік! І не десь там потайки, ховаючись по кутках, а відкрито, просто посеред білого дня. Сама бачила на власні очі! Хотілося
Ви йдіть, не хвилюйтеся. Я за тістом пригляну і пиріжків напечу, якщо затримаєтесь. Свекруха швиденько провела інструктаж: де сковорідка, де олія. — Настю, я пиріжки на олії ліплю, щоб борошно потім на сковорідці не горіло. Просто стіл змасти і ліпи. Вмієш так? Якщо ні — то он у білому відерці борошно, бери його
Ірина важко зітхнула. Зі стільниці, повільно і невідворотно, наче в якомусь сповільненому кіно, стікала густа калюжа олії. Вона вже встигла залити новенький лінолеум, залишивши на ньому жирні, блискучі
Віка витрусила з гаманця гроші. — Я прямо з вулиці, не заходячи додому, сюди! Вітьку, бери, це вам на свято! На паски, на крашанки, на все! Віктор дивився то на гроші, то на сестру. — Ти з глузду з’їхала, Віко. У тебе ж діти прийдуть… Ми не віддамо скоро, ти ж знаєш. Що ти робиш? — А я не в борг даю! Я дарую
Того року родина Віті й Наді трималася хіба що на чесному слові, бо грошей у хаті не було від слова «зовсім». Віктор лишився без роботи ще з осені
— Та не хвилююся я вже за Ангелінку. Як щось треба, то бабця оплатить. Їй усе одно більше ні на що витрачати. Тієї миті в мене всередині щось обірвалося. Не гроші, не куртка і навіть не мій спокій. Обірвалося відчуття, що я допомагаю онучці з любові. Замість нього прийшло гірке усвідомлення: мене давно призначили на посаду зручного безвідмовного банкомата
Найболючіше — це те, як легко бабусину любов часом перетворюють на зручний сімейний гаманець, яким можна тихенько прикрити власну батьківську неспроможність. Я впізнала ту куртку одразу. Світло-бузкову, з
Великдень, на вулиці лунають святкові дзвони, а він сидить на хиткому стільці й намагається згодувати Раїсі Павлівні шматочок паски. Вона її не жує, просто тримає за щокою, як хом’ячок. — Раїсо Павлівно, ну ковтайте. Христос воскрес! — примовляє він. — Пам’ятаєте мене? Я Костик
Костянтин терпіти не міг це місце відтоді, як уперше сюди потрапив. І річ була навіть не в запаху, що наскрізь просочував одяг, а в тій задушливій безвиході, яка
— Ми ж могли розговітися вдома, удвох, а потім би ти поїхав до своїх! — не вгамовувалася дружина. — Але ні, тобі треба було спровокувати скандал, щоб мати привід піти до матусі! Що це за пуповина така, яку ніяк не розріжуть? Тобі вже тридцять два роки, Мишку
Михайло рвучко затягнув вузол краватки й нервово глипнув на годинник — доходила дев’ята ранку. За вікном уже щебетали птахи, заливаючи двір весняним сонцем. У самій квартирі пахло ваніллю,
Надія сунула в пакунок записку: «Оксано, тримайся! Ми з тобою! Христос Воскрес!» Люда додала маленьку іконку й заплакала. — Чого ти ревеш? — спитала Катерина Іванівна, хоча й у самої очі вогкі. — А раптом не встигнемо
Було це навесні, на Світлому тижні, років три-чотири тому. У нашому містечку при невеликому храмі зібралася гурта жінок — хто з власної волі, хто з благословення, аби добро
Того дня теж був Великдень. Тома напекла пасок, приготувала ніжну сирну паску з домашнього сиру, склала все у великий кошик і покликала Мишка до церкви. — Томо! Я тобі сто разів казав: Бога немає. Це казки для таких простачок, як ти! — відрізав тоді чоловік. — Уся ця метушня, фарбування яєць, запах цибулиння — це просто бізнес. Не піду я нічого святити. Набридло
Тамара мерзлякувато знизала плечима. Дарма вона вдягла легкий плащ, її збило з пантелику вранішнє сонце. Воно ж і розбудило папугу Кешу, який тепер невдоволено цвірінькав, вимагаючи негайно зняти
— Скільки можна очі заливати? — гримала вона на своїх чоловіків. — Ану збирайся, завтра їдь у місто, Таську з дитям виписують! Я вже сама тут стіл накрию. Мати Толика давно втомилася боротися з власним чоловіком, а тепер бачила, що й син пішов тією ж кривою стежкою
Уперше з гірким обманом Таїсія зіткнулася ще в тій світлій, безтурботній молодості, коли здавалося, що все життя попереду, а любов здатна здолати будь-які перешкоди. Вона до нестями закохалася
Накриєш стіл! Та так, щоб усі ахнули! Зроби щось вишукане! Те, що багатії їдять. Щоб нам усі родичі заздрили! Гроші на свої інтернет-вигадки маєш? Знайдеш і на гідне свято! І без фокусів
Олена із задоволенням протерла останнє вікно на веранді й відступила на крок, милуючись результатом. Весняне сонце грало в чистому склі, заливаючи кімнату м’яким теплим світлом. Надворі її чоловік

You cannot copy content of this page