Головна

Автор: Selena

Вадим із роботи прийшов у поганому настрої. Йому зателефонувала мама з образою в голосі, висловила: — Завжди до вас добре ставилися, з квартирою допомогли, Ірина в декреті сиділа – у всьому їй допомагали. А ви як стали жити окремо, так і онуків приводити перестали. Батько сумує. І навіть таке сімейне свято разом уже зустріти не хочете
Життєві історії 0
—  Цей Новий рік ми будемо зустрічати з друзями, про все вже домовилися. – Сказала Ірина у відповідь на пропозицію свекрухи зустріти Новий рік разом. Чоловік у розмову
Разом із Олексієм Семен прикріпив розетку, підтягнув дверні петлі, зробив ще якийсь дрібний ремонт. Хлопчик активно допомагав і випитував, як і що. Семен зловив себе на думці: «Мабуть, так почуваються чоловіки, у яких є сини. Приємно когось вчити, передавати свій досвід, виховувати. Шкода, дружина мене такого позбавила. Хоча якби не вона, я б навряд чи познайомився з цією сім’єю»
Життєві історії 0
— Ти не потрібен своєму батькові, він не повернеться, – жорстко сказала бабуся. П’ятирічний Олексій заплакав, Тетяна обійняла його і гнівно подивилася на матір: — Навіщо бути такою
— Ой на горі два дубки… – співають уже не мами дорослих дітей, а дівчата, Яна і Катя. — Та й схилились до купки, – підспівують їм хлопчаки, не татусі, ні, хлопці – Костя і Вітьок. Ох, які ж веселощі були, дивляться розгублено діти, а вони й не знали, що батьки можуть так танцювати… А мами, мами немов дівчата стрибають кізоньками і співають, співають, співають… — Нікуди ви не підете місця вистачить усім лягайте спати
Життєві історії 0
З самого ранку Катерина носиться, як заведена. Сьогодні у них будуть гості. Господи, та вона вже й забула, як це, гостей зустрічати, та що вже там і не
Вона розуміла, не засуджувала, не лізла з порадами. Своє б життя прожити, а син зі своїм сам розбереться. Розумний чоловік. Вона і себе, загалом, особливо дурною не вважала. Тільки от якось життя пройшло… Може, і по розуму, але точно не по серцю. У місті, яке вона ніколи не любила, на роботі, яку вона ненавиділа. Добре хоч до чоловіка любов була. Тепер, може, теж є, але скільки її? Перемішалася вона з рештою. Зі звичкою, почуттям обов’язку, турботою. Не відокремити
Життєві історії 0
— Привіт. Як справи? — Привіт. Усе нормально. Кожен ранок Олени Вікторівни починався з дзвінка чоловіка. Це був своєрідний ритуал. Щось середнє між турботою і звичкою. Так, він
А в Люби що? У Люби все просто, від бабусь, від матері навчена готувати, по-селянськи, одним словом. — Любо, а чого ти фіранки нові не повісиш, а то все по-старому в нас. – Петро наступного дня переключився на вишиті фіранки в кухні. Он у Кольки, як у місті, і диван новий нещодавно купили, а ми село – селом
Життєві історії 0
— Скажи чесно, де це тебе так нагодували, що від моєї їжі верне? — Ну, ти скажеш, Люба: «верне». Ситий я, ось і все. У Коляна повечеряли, у
Ніні було чутно, як невістка говорила якісь незрозумілі слова, які явно стосувалися її роботи. Спілкування Віки затягнулося, Ніна сиділа одна з чаєм і свердлила поглядом принесені невісткою пакети. Вони стояли біля холодильника і жінка вирішила зазирнути всередину, не знаходячи сили, щоб контролювати свою цікавість. В одному пакеті вона побачила червону рибу, багет, червону ікру, м’ясну нарізку, ананас та інші фрукти. В іншому пакеті зверху стирчала коробка цукерок, а що було під низом, вона не встигла розгледіти, бо розмови невістки стихли, і вона могла будь-якої секунди повернутися на кухню
Життєві історії 0
Ніні не хотілося залишатися на Новий рік на самоті, але цього разу в гості ніхто не кликав. Зазвичай вона запрошувала до себе сина з невісткою або сама йшла
— А це з чим салати? Майонез? Ще хтось готує олів’є і оселедець під шубою? Серйозно? Моя мама робить по-іншому. Ми що, у минуле століття потрапили? Я таке не їм, вже вибачте. — Тоді бери курочку, пригощайся м’ясним рулетом, пиріг. Усе домашнє, свіже. Он скільки всього. – Дбайливо запропонувала майбутня свекруха
Життєві історії 0
— Ще хтось готує олів’є та оселедець під шубою? Серйозно? Ми що, в минуле століття потрапили? Я таке не їм, вже вибачте. Світлана Іванівна з хвилюванням дивилася на
— Давай шашлики влаштуємо! Справжні! Тільки от представ: ніч, живий вогонь, шампури з мʼясом з пилу з жару … — Та ти що! На дачі буде грязь по коліно, а то й вище… Плюсову температуру передають. — До чого тут дача? Зробимо шашлики просто тут
Життєві історії 0
— Що будемо робити на Новий рік? – запитав Андрій у дружини за тиждень до свята. — А що ти пропонуєш? – не відриваючись від телефону, відгукнулася Ірина.
— Ксюшо, це що таке? Ти що, викинула мамині солоні огірки? — Васю, ну звісно, – зітхнула Ксенія. – Вони давним-давно забродили… І м’які. Їх же їсти неможливо… — Ну нічого страшного. Викинула б ті, які зверху, решту можна було б помити і все. Нічого, ми з мамою їли здуті банки, і живі-здорові. А тут просто трохи постояли. Не можна ж так із продуктами, Ксюхо, вони грошей коштують
Життєві історії 0
— Ксюшо, це що таке? Ти що, викинула мамині солоні огірки? — Васю, ну звісно, – зітхнула Ксенія. – Вони давним-давно забродили… І м’які. Їх же їсти неможливо… —
— Анюто, може все-таки до нас? – не відступала Ірина. – Діти ялинку прикрашають, тато обіцяв свій фірмовий холодець… — Не можу, правда. Я вже пообіцяла. — А може, з цією твоєю Мариною до нас приїдете? Місця всім вистачить. — Ні-ні, там ціла компанія збирається, все вже сплановано… Ганна майже не брехала – компанія справді збиралася. Тільки не в якоїсь міфічної Марини, а в її колеги Світлани. І Ганну туди, звісно, ніхто не кликав. Та й з чого б? У магазині вона працювала всього чотири місяці, толком ні з ким не зблизилася
Життєві історії 0
— Ганно, так ти до нас на Новий рік прийдеш? – сестра Ірина поправила шарф і з надією подивилася на Аню. – Діти так скучили за тіткою… —

You cannot copy content of this page