Потім у неї були Вова, Сергій і Алік. З Аліком Оля прожила найдовше, і від нього в Олі зʼявився син Степан. Але і там щось пішло не так і Оля залишилася одна з дитиною. Мої подруги, сміючись, запитували, чи не планую я взяти до себе і цього хлопчика, але я лише сумно посміхалася у відповідь
Мій син закохався в одну дівчину. Її звали Оля, і я тоді сприйняла подібні зміни у фізіологічному та душевному стані сина досить спокійно. Хлопчику дев’ятнадцять років, має повне
Але в кухні вже привабливо щось шкворчало, це батько готував сніданок. У цій родині мамою був тато. Завжди турботливий, згладжує всі конфліктні ситуації, він був уособленням справжнього чоловіка. А які він смажив млинці… М-м-м
Напевно у кожного з нас трапляються неймовірні історії, часом курйозні, але які цілком можуть стати і доленосними. А ви вірите в долю? А в любов з першого слова? Насилу?
— Негідник, – кричала на зятя мати Лери. – Виставив із дому дружину і сина! Негідник! Кинути дитину дворічну, як так можна? Совісті немає. Ой, не бреши, через те, що дружина не готує або щось по дому не робить, не розлучаються
— Річ навіть не в готуванні, хоча Лера взагалі вдома нічого не робить, – каже Ольга Дмитрівна. – Річ у байдужому ставленні до сім’ї та чоловіка взагалі. Ну
«Ольго! Знову ви?! Та що ж це таке? Де ваші чоловіки? Чому ви їх не посилаєте в магазин?» «Рух – життя!» – несподівано для себе відповіла Оля, сусід спритно підняв жінку і знову, як і минулого разу, практично дотягнув її до квартири
Ольга Іванівна вийшла з дому в магазин. Вона була вже в інтелігентному віці, і похід у магазин був для неї великою подією. Їй доводилося надягати цілу амуніцію, включно
Єдине, не розуміла, навіщо йти із сином або з донькою в магазин, якщо немає грошей. Ось він тягне матусю за руку і канючить: «купи…», а вона постійно повторює: «грошей немає». Ось цього Марія не розуміла
— З вас ще тридцять три копійки… Продавець, миловидна, пухлощока дівчина, терпляче дивиться на покупця. Тут, у маленькій крамничці, що притулилася на першому поверсі чотириповерхового старого будинку, і
Золотце, ну невже я мало заробляю? Навіщо воно тобі треба, з ранку до вечора за 3 копійки гарувати? Досвіду в тебе мало, а воно тобі треба – в учнях ходити? Сиди вдома, займайся дітьми
Ірина завжди пишалася своїм статусом заміжньої пані. Мало того, що заміжня, так ще й багатодітна. Ну і що, що молода, а дітей уже троє. Зате, як казала її
— Слухай, – підійшла Оксана до чоловіка, – а може, і мою колегу з родиною покличемо? А то вона казала, що вони ніколи не відпочивали на природі з ночівлею. У них двоє дітей – доньці три роки, синові шість. Як гадаєш? — Нормальна колега? – Запитав Сергійко, перевіряючи снасті
Вихідні будуть крутими! Сергій із посмішкою дивився на своє багатство. Надувний човен, намет, вудки, мангал. Нарешті, на вулиці тепло і можна на всі вихідні виїхати на природу. Річка,
— Моя свекруха – класна жінка. Мені з нею неймовірно пощастило. Я знаю, що вона мене в образу не дасть. Я відразу це зрозуміла, вже коли вдруге побачила її. Привітна, доброзичлива, тільки от зір її підводить, скоро на операцію поїде
Повертаючись із роботи, Єва ледь не звалилася майже біля свого будинку, якось невдало потрапила нога в невелику ямку. У неї навіть промайнула думка: — Ну все, зараз буде
— Це вам спасибі. Зігріли. Моїх старих уже немає. А так їх не вистачає… – прошепотів Роман. — Так, сім’я без людей похилого віку, немов дерево без коріння… – відповіла Наталя. Вони вийшли на вулицю і сіли на ґаночок, як у юності. Було тепло. Серпневий вечір, що переходить у ніч, шепотів цикадами щось ніжне, чуттєве і просте
Ромка, мужик під шістдесят років, жив у невеликому приміському селищі сам у батьківській хаті. Матір і батька він поховав два роки тому, і з дружиною був давно розлучений.
— Льоню, ну як же так… ти ж одружений… — Розлучуся, Любаню, розлучуся, не хочу більше з Тамарою жити, ситий досхочу… а ти мені подобаєшся, прикипів я, з тобою і дихати поруч за щастя. — А діти як же? — Та вже великі, донька майже наречена. Але ж і не кидаю їх, допомагати буду
Будиночок був гарний. Невеликий, але міцний, з палісадником зі свіжого штахетника, пофарбованого блакитною фарбою. Такого ж блакитного кольору віконниці – широко відчинені, немов дивиться будинок на всіх, хто

You cannot copy content of this page