Головна

Автор: Selena

— А ти не розумієш, чого вона домагається? Вона вже другий рік нас буквально мучить тим, що їй одній жити страшно: «Віддам Богу душу, протухну, а ви й не почухаєтесь». Ну куди ж їй віддавати ту душу? Тим більше, «протухне»? Ми щодня телефонуємо, дізнаємося, як справи. Раз на тиждень обов’язково хтось у неї буває, або чоловік, або син, донька заїжджає. Щоправда, не може зараз часто, дитинку складно носить
Життєві історії 0
— Чоловік учора навіть вилаявся, – розповідає Лідія подрузі. – Ну як ти думаєш? Приїхали ми мало не вночі вже, відчиняємо двері своїм ключем, а вона жива і
— Ти робиш помилку. Не можна тобі за нього виходити. ─ Чому це? Ольга одразу стала в оборону, ─ тому що тракторист? Справа не в цьому, хоча теж має значення. Розумієш, він, можливо, хороша людина, але ви абсолютно різні люди. Ось про що ти будеш із ним говорити? Виросла в офіцерській родині, освіта вища. А він? Сільський хлопець, так ─ працьовитий, але дуже примітивний. Відразу видно. Якщо залишишся з ним, між вами завжди стоятиме одне слово: «інтелект»
Життєві історії 0
Тридцять вісім років тому Ольга привезла майбутнього чоловіка Володимира до батьків. Познайомити. Повідомити, що вони збираються подавати заяву. Тато з мамою одразу все зрозуміли, щойно побачили на порозі
— Доброго дня… А ви… Хто? І що ви тут робите… На моїй дачі? Жінка, яка переминалася з ноги на ногу, не виглядала безхатьком. Одяг на ній був чистий і не старий. Обличчя теж видавало тільки вік близько шістдесяти, а може бути сімдесяти років, не було на ньому відбитку неблагополуччя або тяжкої долі. — Мене звати Алла Миколаївна, – простягнула паспорт незнайомка. Карина повільно, з невпевненістю підійшла і зазирнула в нього
Життєві історії 0
Карина зовсім не очікувала, що під час її відсутності, на її дачі хтось оселиться. Того дня вона приїхала на своєму новенькому автомобілі не одна, а з донькою і
— Тебе де носить? – навіть Юлі було чути гнівні крики Ірини. – Діти на тебе чекали дві години, замерзли всі! Довелося їхати, забирати їх! — Іринко, донечко, я в лікарні, – тихо сказала Олександра Павлівна, – у мене перелом шийки стегна. — Що ж ти така, незграбна? – обурювалася на тому кінці донька. – Через твою незграбність нам довелося скасувати поїздку на дачу
Життєві історії 0
Усі її звали бабуся. Не баба Шура, не Олександра Павлівна. Просто бабуся. Було в неї двоє дітей. Синок, Андрюшенька, сорока п’яти років, та донька – Іринка, трохи молодша
Після великого ювілею діти й онуки вирішили, що маму й тата треба обов’язково звозити в місто їхнього дитинства, тим паче у Валентини – їхньої мами – зір погіршився настільки, що вона одного разу «посолила» суп содою. Ось після соди і було вирішено їхати. Вовка, все ще бадьорий, але зовсім сивий, з лисинкою, що проглядає, допомагав дружині зі зборами і навіть узяв на себе функцію валізоносця в далекій подорожі
Життєві історії 0
Валентина ще змолоду славилася романтичною натурою, молода Валечка завжди щиро й по-дитячому захоплювалася усім, що бачила довкола: пташками, квітами, сходами і заходами сонця. Їй однаково подобалися всі молоді
Вона лежала в ситцевій хусточці, прикрившись товстою ковдрою, і важко дихала. Її гостроносе обличчя було в зморшках, і незрозуміло було, скільки ж їй насправді років. — Гей, бабусю, ти жива? – тихо запитав Павло, забувши про грубку, про колосники і про гроші в комоді. Старенька мовчала. Було помітно, що їй важко дихати. — Чуєш, бабусю, скажи щось, – просив Павло, – Рідня твоя де? Кого на допомогу кликати? – запитував він, і в голосі чувся відчай. Було помітно, що їй усе гірше
Життєві історії 0
Під покровом ночі він стояв і роздумував: увійти чи ні. Ще вчора помітив, що тут, на околиці містечка, хтось переїжджає. Стояла вантажна машина з відкритими бортами, метушилися вантажники,
— Та я відразу уявляла, чим буде моє життя з мамою, а куди було діватися? – зітхає Олена. – Так, живу за її вказівкою, виховує вона мене так само, як у дитинстві. Майже. — Ну ось, сходила заміж, заспокойся тепер, – мало не з першого дня оголосила мама Олені. – Дочка в тебе є, це головне. Треба її виростити. Жити тепер будеш заради неї, вже я знаю, що ця мета найблагородніша. А про гульки і мужиків думати нічого. Ти вже з одним погуляла
Життєві історії 0
Сама була свідком, як Олена матері брехала: «Мам, ну захворіла моя колега, ну що поробиш? Мені треба залишитися, зате отримаю побільше», – каже Галина про свою колегу. —
— Я чотирьох годую, мені ще іпотеки не вистачало. Тобі чимось погано? Ти і в цих двох кімнатах порядок не можеш нормальний навести. Дружина, теж мені. Вічно спотикаюся об дитячі іграшки. — А що, Ольга нечепура? – цікавиться приятелька в Карини. — Яке там, – махає та рукою. – Оля – чудова господиня. Мені ще повчитися в неї. Чистота в неї вдома, затишок. Завжди все блищить: і кахель, і сантехніка, жодної пилинки на меблях
Життєві історії 0
— Навіть чоловік мій із ним спілкуватися не може, а сама Оля терпить. Про свекруху годі й казати: там усе про «що скажуть люди» і про те, що
— Ти монахом живеш? Сумніваюся, – кричала колишня дружина в трубку. – Жінок, мабуть, водиш. А я теж жива людина і маю право на те, щоб спробувати влаштувати особисте життя. — Влаштовуй, – відповів колишній чоловік. – Хто ж проти? Я твоєму сердечному другові ні слова не сказав. Але за квартиру платити я більше не буду. Раз у тебе є мужик, нехай він і оплачує оренду. — А потім коронне: «Повезу сина і ти його більше не побачиш або побачиш раз на рік», – передає слова невістки Юлія Сергіївна
Життєві історії 0
— Та вони давно розійшлися, дитині два роки було, – розповідає Юлія Сергіївна. – Ну просто неможливо було вже жити в постійних чварах. — А цікаво, через що
— Я спокійно Лілю відпустила в нове життя. Що-що, а в побуті вона все вміє робити. І суп зварить, і пироги спече. Любить готувати, охайною завжди була. Не треба було скандалити з нею і нагадувати, що в кімнаті чи у квартирі пора прибрати, а білизна на лоджії давно висохла, – каже Марина. Але мама й подумати не могла, що почнуться проблеми фінансового плану, що зять буквально в перший же місяць висловлюватиме дружині невдоволення її витратами
Життєві історії 0
— Ну, може, ти й права. Дозволила б я Лілі цей самий пробний шлюб, не довелося б зараз розлучатися, – каже сестрі Марина. – Але ти ж знаєш,

You cannot copy content of this page