Головна

Автор: Selena

— І що вирішив? — А що я можу вирішити? Такий пам’ятник, як вона мені уві сні описала, знаєш скільки коштує? – вигукнув літній чоловік, – Та з моєю пенсією я на нього до своєї кончини і не зберу! — Це скільки ж? – примружився Олексій. — Вісімдесят тисяч! – багатозначно відповів Євген Іванович, і, помітивши, що озвучена сума не особливо вразила сина, додав, – І ще дванадцять за встановлення! Во
Життєві історії 0
Коли Аллі повідомили, що її свекрухи раптово не стало, вона, на свій сором, не відчула майже ніяких емоцій. Стосунки у жінок були натягнутими з найпершого дня знайомства, ніяких
Ти – мати, і шлунки дітей – твоя відповідальність, нічого перекладати її на мужика. Коли дітей заводила – не думала, що насамперед для себе діти ці, не для інших людей. Думай сама, як жити далі, а дітей нацьковувати не смій. Мовляв, розібратися треба, чи його це діти, а то знають вони таких, як Олена. Плакала від образи, від прикрості. Гаразд вона, але діти??? Хіба буває так, щоб і від дітей йшли назовсім? Потім розлучення було, добре, ділити нічого було, квартира Олені ще до заміжжя дісталася
Життєві історії 0
— Оленко, привіт. Ну як ви там? Як живете, як дітлахи? — Добридень, Марино Вікторівно. Та нормально, я працюю, діти на канікулах. Ви там як? Не очікувала вашого
— Почав залицятися: квіти, подарунки, на своїй шикарній тачці її додому відвозив, у ресторани водив, на відпочинок із собою брав, – згадує Наталя Сергіївна, – а я попереджала, щоб губу не розкатувала і ретельно оберігалася. Історія про Попелюшку – казка, у наш час замало гарненької мордочки і гарної фігурки. Батько Максима, побачивши, що син надто тісно спілкується з однією зі співробітниць, зробив йому навіювання про те, що треба вибирати пару по собі, що можна зустрічатися з ким завгодно, але ось тягнути «в сім’ю» всяке – не треба
Життєві історії 0
— Адже він у них працює? – запитує Наталію Сергіївну подруга, – Тоді який сенс? Дізнаються про обман – перекриють краник, а чи зможе цей Максим утримувати сім’ю
— Бач ти, спить мужичок, і не чує, що мамуся пішла… – ледве чутно сказав дід Сергій, – пам’ятаєш, як і ми колись нашого Валерку няньчили? — А то… як учора було. Молоді тільки ми були. Здорові, сильні, веселі… Ох, були часи. Вимотало нас… – відповіла Ганна Петрівна. — Та не ний. Інші до нашого часу й не дожили. А в нас і син, і онуки, і ми поки що на своїх ногах. Бачиш, навіть дитя нам довірили, хоч і ненадовго
Життєві історії 0
Бабуся Ганна і дід Сергій були найстаршими в під’їзді. Вони були старожилами чотириповерхового будинку, давно на заслуженому відпочинку, тому всі сусіди віталися з ними шанобливо і запитували про
— Новосілля в нас. І до того ж мої іменини вчора були. Так збіглося… – пояснив він дітлахам і зітхнув, – ох, матуся наготувала… а мені велосипед гості подарували! Підлітковий. Я ж уже з маленького давно виріс, у шостий клас піду… Діти мовчки слухали, а найстарша з них, Аня, побігла додому, наказавши молодшій сестричці Олі не йти від лавки. Не встигли діти й занудьгувати, як Аня вийшла з невеликим кошиком, наповненим яблуками. Вона підійшла до дітей і стала роздавати всім по яблуку
Життєві історії 0
Дітлахи сиділи на лавці біля під’їзду, як горобці. Серпневий вечір зігрівав їхні вигорілі за літо верхівки голів ласкавим сонечком. Друзі вже трохи втомилися, але їм було цікаво: мешканці,
— Але в Маринки років із 20-ти в голові були тільки гульки, – каже Раїса Іванівна, – можливо, і не помітили б люди, не звернули б уваги, зараз багато молодих і “гучних” дівчат, але надто свіжі були ще в пам’яті викрутаси рідної матусі. Так і казали, що терен груш не родить. Син Раїси Іванівни звернув на Марину увагу, коли тій виповнилося 23 роки і її «основні подвиги» вже залишилися в минулому, але все одно майбутня свекруха не зраділа майбутньому оформленню стосунків сина і Марини
Життєві історії 0
— Бісить те, що вона зараз буквально господиня становища, – каже Раїса Іванівна про все ще законну дружину свого сина, – він на розлучення подати не може, тож
— Сиділа вдома понад півроку, проїдала те, що заробила, навіть, я б сказала, не особливо заощаджувала, – відповідає Валентина Федорівна подрузі. – Тепер, начебто, на роботу вийшла. Запитала онука, скільки мама отримує, до самої ж Юлі й не підступишся. Він, звісно, точної суми мені не назвав, але я й сама не вчора зʼявилася на білий світ. Ну скільки може отримувати лаборант звичайний? Ну явно ж не мільйони! — Ну постривай, зараз відпочине трохи і буде щось інше собі шукати
Життєві історії 0
— І не сказала б я, що там дуже вже вагомі накопичення вона зробила, у людей і більше відкладено, а на лаврах не спочивають, – нервує Валентина Федорівна.
Звісно, зважитися на розрив із чоловіком після майже 15-ти років шлюбу Христині непросто, але що ж робити, якщо чоловік уперто повторює: — Я з тещею жити ніколи не мріяв. Щойно вона на поріг – так я за поріг. Вирішуй сама, я свою думку сказав. Найцікавіше полягає в тому, що трикімнатна квартира, де мешкають Христина, її чоловік і їхній 11-ти річний син, належать матері дружини, тій самій тещі, проти повернення якої на її ж законні метри зараз так заперечує чоловік
Життєві історії 0
— Я вважаю, що він мені просто руки викручує, ставлячи перед таким вибором, – каже Христина. – І якщо вже на те пішло, то я виберу маму, тому
— Михайло Зорін, де живе? – вона так не хотіла вимовляти його ім’я, але довелося. — А, так тобі Мишко потрібен? Тут близько зовсім, пройдеш прямо, за рогом не звертай, а ось на другому перехресті йди наліво, а там дивись такий зелений будинок, гойдалки ще перед їхньою огорожею стоять. Це Мишко своїй дітворі встановив. Хороший мужик. А тобі для чого він? Родичка, чи що? — Так, – Тамара кивнула, задоволена тим, що дамочка і відповідь сама придумала, – далека родичка
Життєві історії 0
Вийшовши з автобуса, на якому її неабияк потрясло, Тамара озирнулася на всі боки, немов звикаючи до одноповерхових будов села Симонівки, куди вона прибула з дивним візитом до абсолютно
— Щаслива ти, Анько, – говорила вона, протираючи виделки й ложки, – Олексійко в тебе не п’є, не грає, чужими дворами не вештається! Не те, що мій Мишко! Тут нещодавно на тиждень пропадав, я вже думала, замерз десь, усе йому пробачила заздалегідь, оплакувала вже… — І де він був? – раптом зацікавилася Ганна, яка слухала до цього мимо вух. — Та в сусідній хаті! – повідомила сестра, і засміялася, але сміх її був безрадісним
Життєві історії 0
Дивацтва за Олексієм вона помітила давно. Він став частіше посміхатися, розправив плечі. «Неспроста» подумала Анна, і стала збиратися на вечірню службу. Біля ікони Миколи Чудотворця вона пристрасно молилася,

You cannot copy content of this page