Автор: Selena

Я до останнього вірила, що Лариса Сергіївна просто жартує. Ну, знаєте, бувають такі жінки з «важким» почуттям гумору. Коли за тиждень до вінчання вона так між іншим бовкнула,

— Ну чому ж вона не дзвонить? Господи, та де ж той телефон… — Ірина Петрівна вже вп’яте за годину підходила до тумбочки в передпокої. Екран мовчав. Ані

Село Соснівка дрімало в улоговині між двох пагорбів, наче дитя в зеленій колисці. Зі сходу його стерегли сосни-велетні, суворі та темні, а з заходу підступав світлий березовий гай,

Дача була їхнім спільним острівцем тихого сімейного щастя. Старий добрий будинок із віконницями на вікнах, що дістався Олексію ще від батька. Вісім соток радості: крислаті яблуні, кущі смородини

— Рито, ну як ти не розумієш, це ж усе серйозно! Невже тобі байдуже? — допитувалася Тетяна, заглядаючи доньці в очі. — Я все розумію, мамо, тому й

— Мама щойно мені про машину розказала! Так-так, про ту саму «ластівку», яку ти купила своєму батькові за наші гроші! День починався просто казково. Сонце весело заглядало через

Валентина, відставивши палицю вбік, важко опустилася на лаву і, примружившись, підвела очі до неба. — Добре ж як… — пробурмотіла собі під ніс і озирнулася довкола: чи не

— Я хочу знати… Хто він? — Семене, — почала я, — послухай… — Я слухаю! — він дзвінко вгатив долонею по столу. — Я два місяці тільки

Дві хати стояли осібно в наймальовничішому куточку приміського селища. Далі, за околицею, розкидалися широкі фермерські поля, де сіяли овес, а за ними вже починався густий сосновий бір. Антон

Пориви вітру штовхали то в спину, допомагаючи тягти важкі санки, то швирляли в обличчя дрібний колючий сніг. Кінця-краю не було тій занесеній дорозі, хуртовині й лютому морозу. Десь