Головна

Автор: Selena

Я «виплакала всі очі», моє серце розбите, немов засохла булочка і дурні голуби клювали його, завдаючи нестерпного болю. – Не може мужик просто так піти! – говорили подруги. – Значить, натворив десь! – зі знанням справи констатували їхні чоловіки. Якщо натворив, то повинна ж я хоч здогадуватися – де? Все було чудово! – Знайшов, мабуть, якусь вертихвістку, – сказала якось тітка Таня (прибиральниця в офісі), – а ти голову ламаєш. Плюнь, так, розітри. Значить, не твій мужик
Життєві історії 0
Мій третій чоловік Сергій пішов від мене, нічого не пояснивши. Два попередніх зробили так само. Ось так, нічого не сказавши. Не поговоривши. Так, чорт візьми, ми ввечері займалися
— Я в Насті спитаю, Настя краще знає, ой, це до Насті, я не можу це без Насті вирішити, спитайте краще в Насті, – такі фрази від Сергія чули батьки і брат із будь-якого приводу. — Та що ти за мужик такий, – скипав батько, – чому я в твоєї дружини маю питати, чи прийдете ви на шашлики цієї суботи! Чим вона зайнята, чому б не прийти, коли свекри кличуть? У нас із матір’ю ювілей сімейного життя! Не мужик, а телиця безсловесна
Життєві історії 0
Мені й самій поведінка Сергія не надто до душі, – зізнається Ксенія Іванівна, – начебто і дорослий чоловік, і не перший рік у шлюбі, а так розстеляється перед
— Хочеш я тобі допоможу піти? Це не боляче, – посміхався він їй, дивлячись в обличчя. Її повіки злегка здригнулися. – Ти втомилася від цього, я теж. Я тобі допоможу, мені розповіли як. — Ви тут? – у дверях палати з’явився лікуючий лікар, – Доброго дня. Мені повідомили, що ви прийшли. Я змінив схему лікування, призначив нові препарати і… — Робіть, що вважаєте за потрібне, – Антон не став слухати лікаря і просто вийшов із палати
Життєві історії 0
— Що ж ти все живеш, мене мучиш?! – Антон смикнув гнучку трубку крапельниці. Молоденька медсестра увійшла в палату, і Антон швидко встав зі стільця, залишивши зухвалу витівку,
— Вітя, гаманець пропав! — Ой, та що там у твоєму гаманці? – відмахнувся чоловік. – Дрібниця на проїзд. — Вітя, там була вся моя зарплата! – Повільно промовляючи кожне слово, Ірина опустилася на стілець. – Я вчора отримала, не встигла на карту покласти. А тепер її немає! Ні гаманця, ні грошей, ні дрібниці на проїзд! — Може, витягли в транспорті? – почухав підборіддя чоловік. – Може, впустила десь дорогою? – Версії сипалися одна за одною
Життєві історії 0
— Хто-небудь, зачиніть двері, я спізнююся! – Ірина крикнула, на ходу закидаючи сумку на плече. — Вічно ти кудись біжиш, – вийшов із кухні чоловік, – можна ж
Я дитині готую, годую, мию, одягаю, вожу до дитячого садочка, вкладаю спати, розважаю як можу, хоча більшу частину часу моя дружина проводить у телефоні та планшеті. Так, і я працюю. Молодшим вона займається трохи більше – тобто вона його принаймні годує, миє і вкладає спати, іноді навіть гуляє (хоча я з ним гуляю, здається, частіше). Виконавши це завдання-мінімум, вона вкладається дивитися в телефон, а дитина надана сама собі. На щастя, він більш самостійний, ніж старший, і любить гратися сам, а також багато просиджує в планшеті за мультиками
Життєві історії 0
Не знаю на що я сподіваюся, коли пишу це, може просто виговоритися. Проблема в тому, що моя дружина – це якийсь жах, і що з цим робити я
— Сідай, Віталіно, поруч. Посидимо як раніше. — Мамо, ти що знову? Ну, тепер нас важко сплутати з Віталінкою? — Та ні, Віталіно, це всім іншим ти можеш мізки пудрити й надалі, але зараз слід нам вирішити – як житимемо далі з цим вантажем. Двадцять два роки ви були одним цілим, а тепер напевно боляче ось так по живому різати? І Ігор…. А раптом теж зрозуміє, що пішаком у твоїй грі став? Ти ж граєш не тільки чужою долею, а й своєю. Якби Ігор був тобі небом даний, не довелося б його красти в сестри
Життєві історії 0
Римма і Віталіна були двійнята, і не просто двійнята, а справжнісінькі близнючки. Вони своєю феноменальною однаковістю дивували всіх із перших днів. Єдина відмінність була перші дні у вазі.
— У мого сина є своя машина, а я маю чужим людям гроші платити? – напирала Марія. — Ти вважаєш, є різниця кому платити? – спокійно цікавився Кирило. — Зараз не зрозуміла ходу твоїх думок, – починала нервувати пенсіонерка. – З якої радості я маю тобі платити: ти мій син, це машина мого колишнього чоловіка. — Від родинних зв’язків я не відмовляюся, – парирував Кирило. – Але автівку ти мені продала за ринковою ціною і гроші всі до останньої копійки забрала. Якщо розраховуєш, що після цього я буду за першим свистком усе кидати і до тебе в будь-яку точку міста мчати, то серйозно помиляєшся
Життєві історії 0
— Михайло Петрович був хорошою людиною, – скорботно говорила Марія, яка овдовіла півроку тому. – Так боялася на старості років залишитися на самоті, але, мабуть, доля така. Хоч
— Сестра, напевно, сприймає всі речі, які на ділянці її батьків стоять або лежать, як свої власні, – злиться Валентина. – Я випадково помітила. Приїхали якось раз, а племінник чоловіка сидить за столиком для годування підозріло схожим на той, що був у нас. — Не впізнаєш чи що? – зі сміхом звернулася до Валі сестра, перехопивши погляд. – Ну так, ваш, перейшов до нас у спадок. Валя тоді відповіла, що ні за якою спадщиною столик не переходив, а перш ніж брати, треба було запитати дозвіл у його господарів
Життєві історії 0
Просто виходить, що іншого місця для зберігання речей у нас поки що й немає, – каже Валентина. – Ми за останні 2 роки тричі переїхали, не щастить нам
У сусідки, у Надії, і свої кури були, от і привела – познайомила Надя бабу Клаву з Лідою. Лідія, жінка міська, приїхала сюди з дітьми працювати акушеркою в місцевій амбулаторії. Яйця вона брала охоче, віддаючи мінімальну плату. Флігель цей їй, можна сказати, надали. Ось тільки для життя, та ще й із дітьми, він навряд чи годився. Був погано утеплений, піч стара, протікав дах, і в дім проникав прілий запах вогкості. Ліда, яка прожила все життя у квартирах, пручалася, утеплювала своє нове житло, як могла. Літня господиня будинку з цим флігелем, бурчала. Казала, що флігель їй не належить, і ніхто думати про нього не хоче
Життєві історії 0
Вона довго стояла біля хвіртки, сховавши зморшкуваті руки під куфайку, дивилася на вікна зеленого дощатого флігеля – прибудови за кущами вишняка. Так довго, що почали підкошуватися коліна. У
— Мамо, якби ти не була вчителькою, усе моє життя, можливо, було б зовсім іншим. Пам’ятаєш, як Коля за мною бігав? А ти: «Вчитися треба, Ніночко, це головне в житті. А кохання почекає». Я пішла вчитися, а Светка за нього заміж вийшла. Троє дітлахів тепер у них… — І що? – насупила брови мати, – хто він тепер, цей твій Коля? Великим спортсменом він не став, простий роботяга, багатодітний батько. — І люблячий чоловік, – підкреслила Ніна, – а мене хто любив
Життєві історії 0
— Донечко, тобі вже сорок років, я дуже тебе прошу, не наступай на старі граблі, – вмовляла Лариса Іванівна прийняти доньку правильне рішення. — Ось саме сорок, мамо.

You cannot copy content of this page