Головна

Автор: Selena

— Коли я жила там… – очі дівчинки раптом стали сумними, – у нашого сторожа був песик – Фантик. І я завжди пригощала його шматочками котлети, які ховала в кишені під час обіду. Я так мріяла, що в мене колись теж буде такий Фантик, коли я буду велика… — Ну, що ж, іде! – сказав Ігор, – ось ти вже й велика. Тобі шість, як ніяк. А це вже – ого-го як немало! Вони переглянулися з Наталею і посміхнулися. Рита повеселішала. — А давайте, ми собаку таку невеличку тобі з притулку візьмемо, – запропонувала Наталя
Життєві історії 0
Ігор і Наталя познайомилися, коли їм було вже по тридцять. За плечима Ігоря був короткий невдалий шлюб, не зійшлися з дружиною характерами, як кажуть. Але Ігорю здавалося, що
— Оце так канікули! – розсміялася вона, – схоже, ти вирішила валятися в ліжку сьогодні до обіду. А в мене сніданок уже охолов. Ходімо. Твоя улюблена рисова каша, є і омлет, і какао… Таня кисло посміхнулася і кивнула. Вона не хотіла, щоб мама помітила її поганий настрій. Дівчинка встала і почала одягатися. Але маму нелегко було провести
Життєві історії 0
Микита взяв шефство над Танею майже одразу ж, як вона переїхала в його двір. Будинки їхні стояли поруч. На майданчику для дітей, де були гойдалки, каруселі та альтанка
— Що мила, зовсім тяжко? — Тяжко, – просопіла носом Олена. — А що так? — Діток хочу, а Бог не дає. — Погано, – зітхнула старенька. – А просила? — Мільйони разів! — Добрих справ Бог від тебе, значить, чекає. Ось, як дочекається, так і дасть. Не горюй. Бог знає, що робить. І своєю тремтячою рукою старенька перехрестила Олену
Життєві історії 0
Олена знала, що на батьківщині чоловіка її не люблять, і їхала туди з важким серцем. А як би ставилася вона до такої невістки на їхньому місці? «Ну, точно
Так от, Ванько, з того світу веліли передати, що твоя матінка проти. — Чого це – проти? – сторопів Іван. — Проти того, щоб із тобою на небесах зустрічатися. — Чому це? — Не знаю. Мені тільки веліли передати її слова. Кажуть, матінка тобою незадоволена. Сказала, поки ти останню справу не доробив, до неї – навіть не мрій. — Яка ще остання справа?! — Ти сам маєш знати
Життєві історії 0
Іван уже другий день почувався недобре. При цьому він особливо не засмучувався, а навпаки, лежав у ліжку й бурмотів: — Нічого, Маріє, нічого… Скоро моє бажання збудеться. Уже
— Ти що тут робиш? – запитала я без особливої дружелюбності. — Як що, – здивувалася Тоня. – У гості приїхала. Ти хіба не рада? — Та не дуже, – чесно зізналася я. — Ти ж вічно кажеш мамі, що я даремно тебе за купівлю будинку лаю. – Мої слова Тоня пропустила повз вуха. – Так ось ми і приїхали до тебе відпочити на природі. Може, я не права, і купівля будинку дійсно мала сенс
Життєві історії 0
Я вказала рідній сестрі на двері, і мені абсолютно за це не соромно. Підозрюю, мені потім знатно прилетить від мами, але, принаймні, я в цей момент не буду
“Що робити?» – Думав він. – “Кинути дитину, якось не добре. Яну не розгледів. А може це мій син? Хлопчику років сім. Значить зачатий він був, коли мені було двадцять три. Серйозних стосунків у мене не було в той час, та й зараз немає. З чужою людиною навряд чи вона залишить дитину. Назвала на честь мене. Виходить, я батько. Нічого собі подаруночок на старий Новий рік”
Життєві історії 0
Сергій вимкнув комп’ютер і розвалився на кріслі. Усе! Робочий день закінчився! Після тривалих вихідних, робота якось не дуже просувалася. Скоро здавати проєкт, а там ще кінь не валявся.
— Малюки, отримайте! – вона простягнула їм одразу три видання, – це ваш, «Барвінок», це – Вовці, напевно, «Малятко», ну, а це – вашій мамі – «Порадниця»! От же молодці! Ось це – сім’я! — А мені з батьком газету давай… – Мишко спускався з ґанку задоволений і сяючий. — Так-так, пам’ятаю. І газету, – засміялася Зоя, – а ти молодець. І матір порадував
Життєві історії 0
Весняне сонечко грало в калюжах, піщані дороги вже підсихали в селі, і діти виходили з дворів погратися на вулицю. У передобідні години навіть люди похилого віку сиділи на
— Як же я рада! Заходьте-заходьте, гості дорогі! – Світлана широко відчинила нам двері і сяяла не гірше ялинкової іграшки. Ми роздяглися і невпевнено пройшли в будинок. Ошатний віночок на вхідних дверях, новорічні гірлянди, фігурки сніговиків, діда Мороза і Снігуроньки, яскраві подарункові шкарпетки на стінах, – буквально кожен куточок квартири був чимось прикрашений. Посеред залу стояла велика штучна ялинка, а поруч красувався густо заставлений наїдками стіл
Життєві історії 0
Цього року всіх нас запросила до себе на святкування Нового року двоюрідна сестра діда – Світлана Петрівна. Сім’я в нас дружна: щороку тридцять першого грудня ми обов’язково збираємося
— Відразу видно, Надійко, що ти вчителька літератури, а не математики. – Він зробив загадкове обличчя. – Паралель цих подій у тому, що в старий новий рік стара дружина може стати новою! — Що? — Я кажу, що стара… — Я зрозуміла твою метафору, Вітя. Але я не розумію, чому ти назвав мене старою? Я що, за цей рік так сильно постаріла
Життєві історії 0
Віктор прийшов до колишньої дружини тринадцятого січня. Подзвонив у двері, а коли вона відчинила, винувато сказав: — Здрастуй, Надю. Запросиш мене в гості? — Ні, не запрошу, –
— Навіщо ти до неї ходиш? – з порога кричала Оля, варто було тільки Любові Михайлівні вийти від старої. – Вона ж страшна! Вона їсть дітей! Вона і тебе з’їсть! Вона страшна! Літня жінка впевнено хапала онуку за руку і, не кажучи ні слова, заводила до приміщення. І тільки потім починала розмову. — Олечко! Не кажи дурниць, – м’яко вимовляла Любов Михайлівна, дивлячись онучці прямо в очі. – Не можна судити людину, не знаючи про її життя. — А я знаю! – з викликом відповідала дівчинка. – Усі кажуть, що баба Вірка погана! Усі! З нею ніхто не дружить, одна ти до неї ходиш! А я боюся, що вона тебе з’їсть
Життєві історії 0
Баба Віра жила самотньо. Людей цуралася, гостей не приймала, із сусідами не зналася. Її кімнатка з єдиним, злегка похиленим вікном знаходилася в найдальшому кутку типового одеського дворика. Двері

You cannot copy content of this page