До Нового року залишалося два дні, але святкового настрою не було й близько. — Знову ти забила все продуктами, — пролунав за спиною голос чоловіка. — Навіть для молока місця не залишила! Марина випрямилася, притискаючи долоню до попереку. Її чоловік, Геннадій, відчим її єдиної доньки, стояв у дверях кухні, схрестивши руки на грудях. Його обличчя виражало найвищий ступінь невдоволення
Марина стояла перед відкритим холодильником і намагалася втиснути контейнери з холодцем між лотками з яйцями та горою овочів. Спина нила, пальці пахли часником, а у скронях стукало так
Риба — триста гривень. Сир — двісті. Хочеш шматочок? Переказуй сотку. За собівартістю. Очі в нього стали круглими. — Ти… Ти з чоловіком торгуєшся? Галю, ти зовсім совість втратила? Я ж по-людськи попросив
— Триста сорок вісім гривень. Скинь мені на «Моно». Номер ти знаєш. Віктор постукав засмальцьованим пальцем по чеку з «АТБ». Папірець, зім’ятий і вологий, лежав прямо посеред столу,
Дружина пішла. Я зустрів маму з братом, і ми почали жити разом. Усе стало так, як колись у селі, тільки в зручних міських умовах. Я смажив їм стейки. Годував морепродуктами. Нехай звикають до ситого життя
— Добре, якби твоя мама сама приїхала! Так вона ж іще й брата-ледаря за собою притягне! — не вщухала цілу годину дружина, нарікаючи на несподіваних гостей. Причина її
— Скидаємося порівну! — гучно оголосив Гліб. — Щоб без образ. У результаті те «порівну» вийшло боком: Христина витратила майже десять тисяч гривень на продукти, бігала по ринках, тягала важкенні пакети. Оля перевела на картку аж п’ятсот гривень і принесла пляшку найдешевшого напою
— А ти, Христинко, майонезу таки пошкодувала, — Лариса Вікторівна підтиснула губи й гидливо поколупала виделкою салат. — Сухувато вийшло. В наш час на стіл останнє виставляли, щоб
Стіл накрила, як у кращих ресторанах: серветки в кільцях, свічки, кришталь… Гості запізнилися на годину. — О-о-о! — протягнула Оксана з порога, навіть не думаючи роззуватися, і почала тупати чоботами по новенькому світлому паркету. — Ну, нічого так! Хороми. Юрку, ти глянь. Прямо Версаль розвели
Є така категорія родичів, яких краще любити на великій відстані. Бажано — через океан або хоча б за кілька сотень кілометрів. Але Софії, жінці інтелігентній, гостинній і, на
Лариска Гусак була сусідка через три хати. Буквально вчора вона наважилася присоромити Аллу Михайлівну за те, що та невісткою потурає, а сама тільки байдики б’є. Ще й на зайву вагу натякнула — мовляв, непогано б роботою її розтрясти. Алла Михайлівна тоді на все село кричала, що Лариска ще пошкодує за свої слова
У родині Любові та Олега всьому головою була свекруха — Алла Михайлівна. Знаєте, бувають такі жінки: як скаже, так і має бути. Саме вона наполягла на тому, щоб
— А ви часто тут шашлики смажите? Всі притихли. Ніхто й не поворухнувся. Я знічено постукала шампуром по краю мангала — просто від ніяковості. Чесно кажучи, у такі моменти почуваєшся дуже дивно. Наче саме в мене на обличчі має бути великими літерами написано: «Ласкаво просимо, підходьте, пригощайтеся!»
Якщо чесно, нічого такого розкішного ми тоді не мали — звичайна міська галявина, розкладний столик, стареньке покривало та гурт вірних друзів. М’ясо смажили на давньому мангалі, який ледве
Після розлучення колишнє подружжя врізало в двері кімнат замки, і Лев почав просто навмисно пакостити. Як? Та просто по-хлоп’ячому гидко. Міг демонстративно не змити за собою в туалеті або розлити на підлозі гель для прання: — Ой, поставила незручно, от він і впав, — казав він, розводячи руками
— І йому це, знаєте, в саму насолоду, — ділиться Дарія Тимофіївна з подругою, важко зітхаючи. — Ми вже не раз пропонували йому викупити ту частку, і брат
— Як же мені довести, що я вас люблю? — А ви справді любите? — Звісно! — вона міцно, по-материнськи обійняла невістку. — Світланко, я навіть не думала, що ти так це сприймаєш. — То ви прийдете до нас у гості? І подзвоните самі хоч раз? — Якщо ти цього хочеш — обов’язково прийду
Світланка витерла останню тарілку, поставила її в шафку й стомлено опустилася на стілець: — Домила! Кухня сяяла чистотою. Із прочиненої кватирки тягнуло свіжим морозцем, а з духовки розливався
— Непоганий у вас будинок, — зауважила Надія після десерту. — Тільки от кімната, де ви нас поселили, замала. Вбрання повісити нікуди. — Ми можемо дати вам додатковий стілець, — відповіла Ірина, стримуючи усмішку. — У цю кімнату ще не встигли купити шафу
— Знаю, що він тебе дратує, — мовив Денис дружині, — але ми ж сто років не бачилися. Кажуть, він змінився, став розсудливішим. Навіть оженився ось кілька місяців

You cannot copy content of this page