Головна

Автор: Selena

Я от зараз окрошку зроблю, всіх нагодую — і відпочиваю! — Тебе ніхто не просив робити окрошку. Ось тут Тамара Миколаївна розвернулася. Повільно. З ополоником у руці. — Це як — не просив? — Ну… ми ж шашлик хотіли. — Шашлик! — вона майже засміялася. — М’ясо з вечора маринується, буде вам шашлик. Але спершу — перше. Ви що, без першого обідати зібралися
Життєві історії 0
— Валю, ти квас поставила? — Поставила, поставила. Ще звечора. — А де ж він тоді? Пауза. Коротка, але важка — як перед грозою. — У погребі. Де
— Тату, дванадцять тисяч гривень — це ще по-божому, — усміхнулася вона. — Це прямо дуже по-людськи. — По-людськи?! — аж підскочив батько. — Та це ж майже три мої пенсії! Завтра піду до тієї Зам’ятіної і буду вимагати безкоштовні направлення. Вона має свою зарплату відпрацьовувати на будь-якому робочому місці
Життєві історії 0
— Ну а що ж ви хотіли, роки ж беруть своє. Давайте я вам якісь ліки випишу? — лікарка навіть оком не кліпнула в бік пацієнта, тільки швидко
Капустину здоровенну притягли на три кілограми — і що мені з нею робити, сиру гризти, коли стати біля плити не можу? Яблука якісь прив’ялі, з бочками. А ліки? Лікар же з собою аптеку не носить, по мазі та таблетки все одно самій іти треба. А доньці ж до мене їхати — якихось сорок хвилин машиною, тут, по Києву! Зате до свекрухи під Фастів вони летять за першим писком, хоч би й серед ночі
Життєві історії 0
Кажуть у народі: «Син — до вінця, а донька — до кінця». Здавалося б, свята правда, у якій годі й сумніватися. Дівчинка ж завжди ближча до матері, завжди
— Бабусю, мені в кашу варення побільше поклади! І мені теж! Вона тепло усміхнулася: — Вмивайтеся швиденько і за стіл. Вам що, варення з кашею чи кашу з варенням? Діти засміялися і побігли у ванну, аж тут у двері раптом подзвонили. Тетяна Петрівна подумала, що то, певно, сусідка. Відчинила і спершу навіть не впізнала — на порозі стояла Галина Йосипівна, Аллина мати! Оце так несподіванка
Життєві історії 0
— Тетяно Петрівно, я на роботу побігла, суп дітям свіжий курячий зварила. А ви доїжте картопляний із фрикадельками, ви ж фрикадельки любите, — швидко кинула невістка Алла, збираючись
— О, дивіться-но… Гуляща Василина йде. Теж своє шмаття прати потяглася, — зневажливо, з отрутою в голосі процідила Зоя-Радіоточка. Усі вмить замовкли. Десяток пар очей вп’ялися в жінку, що наближалася, прошиваючи її крижаним осудом. А Василина, ніби й не помічаючи цих колючих поглядів, ішла рівно, гордо піднявши свого кирпатого носа
Життєві історії 0
Та весна видалася напрочуд норовливою. До Великодня залишалися лічені дні, а місцева річка й не думала скидати із себе зимовий панцир. Крига вже потемніла, набрякла талою водою, стала
— А мати ж чудово знала, де ми поневіряємося, — гірко посміхається Ганна. — Я замітала двір якраз біля будинку її колеги. Вона мене прекрасно впізнала, ще й підходила, тицяла пальцем на старенький дитячий візочок, мовляв, а мати твоя хоч знає? Ніколи в житті не повірю, що вона їй не доповіла
Життєві історії 0
— А на що вона, власне, сподівалася після всіх цих довгих років? — гірко зітхає пані Ганна, помішуючи ложечкою чай. — Думала, що викине рідну доньку з хати
Олена спересердя викинула порожні обгортки від сиру та риби, згадуючи, як у п’ятницю тітка з поважним виглядом діставала з холодильника мамині фрукти: — Галю, треба їсти вітаміни, бо в тебе лице якесь бліде! І сама ж усе те змолочувала
Життєві історії 0
Коли в п’ятницю вранці в Олени задзвонив телефон, вона вже точно знала, хто там на іншому кінці. Спершу коротке вбирання повітря, потім бадьорий голос — і все, вважай,
Ще й сорока днів по моєму Славку не минуло, як вона мені в очі плюнула: заявила, що онук у неї, бачте, «несправжній». От тобі й уся любов! Повилазило назовні все те гадюччя, що моя колишня свекруха роками за пазухою гріла. Дивлюся я на неї зараз і розумію: та немає в неї ніякого горя
Життєві історії 0
— Знаєш, як у нас у народі кажуть: «Я в мами один-єдиний синочок, після неї все моє буде», — гірко зітхає Марічка, пакуючи в картонну коробку дитячі книжки.
— Тату, нормальний борщ, смачний, — пробурмотів мій чоловік Максим, але якось мляво, без особливого ентузіазму. — Ти що, синку, зовсім смак втратив? Це ж помиї якісь, а не борщ! У наш час жінки готувати вміли. А ці сучасні… Тільки й знають, що мікрохвильовка та напівфабрикати з супермаркету
Життєві історії 0
— Хіба ж це борщ? Вода червона! — Анатолій Іванович гидливо тицьнув ложкою в тарілку і різко відсунув її від себе. — Моя Галочка за півгодини такий наваристий
— Не збираюся я солити ваші помідори! — Це ти поки не збираєшся, але з часом обов’язково захочеш. — Та з чого ти взяв, що ти все про мене знаєш? — І справді, з чого б це… Я ж усього-на-всього твій батько
Життєві історії 0
З самого малечку пам’ятаю: вийти зі своєї кімнати на кухню і не посваритися з татом — це було щось із розряду фантастики. — Куди це ти зібралася в

You cannot copy content of this page