Головна

Автор: Selena

— Знаєш, Дельфіно, незвичне ім’я — це зовсім не прокляття. Це як маяк у морі. Хтось вузьколобий побачить у ньому лише привід посміятися. А хтось розумний — привід підійти ближче і пізнати тебе справжню. Сьогодні ти на власні очі побачила, що бувають і такі люди
Життєві історії 0
Через незвичне ім’я з самого першого класу її переслідували кпини та самотність. У четвертому класі, переступивши поріг нової школи, дівчинка вже не чекала від життя нічого хорошого. Аж
— Ні, на таких умовах я не хочу. Мені важливо бути працевлаштованою офіційно і чесно заробляти собі на майбутню пенсію. Оформлюйте мене по-людськи, з нормальною «білою» зарплатою. Якщо не можете — я залишаюся на своєму старому місці. — Не «не можемо», а «не хочемо»! — раптом спалахнув свекор. — Ого, як ти заспівала! Офіційно їй цікаво! А цікаво тобі на нашій машині кататися? А квартиру у спільній власності мати
Життєві історії 0
— Я ж нічого такого надзвичайного не просила, — зітхає Аліна. — Просто хотіла бути працевлаштованою як усі нормальні люди: щоб стаж ішов, податки сплачувалися. — Ну, взагалі,
— Люда наша наче й життя бачила, а на ці слова повелася. Казала, що заміж їй не треба навіть фіктивно, а встановлювати батьківство — то зайвий клопіт. «А раптом я захочу дитину вивезти на море за кордон, а з Максимом ми поб’ємо горщики? — міркувала вона. — Буду потім бігати пороги оббивати, папірці збирати? Ні, не треба мені такого
Життєві історії 0
Настя трохи сердиться на маму. Вчора просила її забрати Даринку зі школи, з групи подовженого дня, а та відмовила — каже, допомагає Людмилі. Люда ж бо ввечері пішла
Столи склали літерою «П», застелили білими скатертинами з вишитими квітами по краю — тими самими, що їх ще бабуся колись вишивала довгими зимовими вечорами. М’ясо смажили на задньому дворі на старенькому мангалі, салатів накришили цілі миски, а тітка Рая із сусіднього під’їзду притягла свій фірмовий торт «Прага» — розміром і вагою як колесо від «Жигулів»
Життєві історії 0
На їхньому весіллі старий друг-мільйонер подарував величезну коробку з… шкарпетками! Усі гості реготали, а наречена навіть не приховувала обурення: — Такий багатий чоловік — і таку дурницю дарує!
— Віднімайте від своєї тисячі шістсот гривень! — Чому це шістсот?! За що?! — побагровіла від обурення Любов Олегівна. — За те, що ви з’їли чотири великі шматки солоної горбуші, ікру, пів банки згущеного молока, пів пачки дорогого печива і випили цілий пакет соку, — холоднокровно і чітко заявив Віталій. — І це, зауважте, тільки за сьогоднішній день. А скільки часу ви вже берете з Насті гроші
Життєві історії 0
— Ой, ледь з ніг не збив! — замахала руками в повітрі теща, на яку мало не налетів Віталій із великим пакетом продуктів просто на порозі. — Чого
— Мамо, я хочу саме цю сукню. І мене взагалі не обходить, скільки там на ціннику. Говорила це дівчина років двадцяти двох, може, трохи старша: у стильній шкіряній куртці, з ідеально вкладеними локонами та впевненим поглядом. А поруч тупцяла жінка років п’ятдесяти. На ній було сіреньке пальто, яке, вочевидь, пережило вже не один сезон, а в руках вона стискала сумку з помітно затертими кутиками. Мати
Життєві історії 0
Донька в дорогому бутику безапеляційно вимагає сукню, а мати ніяковіє: «Давай краще джинси, вони ж дешевші». Вероніка подумки закочує очі: типова розпещена дівуля, вже доросла, а й досі
— Бабусю, я серйозно. Ти будеш у нас, у теплі. Кімната окрема, сусіди не галасують, усе по-людськи. А тут ти сама, як палець. Хата стара — скоро сама завалиться. Її ще прадід будував, так? Дім був міцний — колись. Але прадід, прости Господи, ще за царя жив. Зараз — сама подивись: дах тече, груба ледь дихає, проводка як із музею
Життєві історії 0
Осінь у селі пахла димом і спілими яблуками. Ольга Миронівна стояла біля хвіртки, обхопивши долонями гаряче горнятко з чаєм, і вдивлялася в дорогу. Сашко мав приїхати ще зранку,
— Боже, як смачно пахне, — прошепотів він їй у волосся. — Я м’ясо посмажила. Будеш? — Ні, Катюню, часу обмаль, — жадібно цілуючи її, він потягнув Катю на диван, який вона вже завбачливо застелила свіжою білизною
Життєві історії 0
Катя вже вдяглася, коли до кабінету тихенько зайшов Максим. — Ти сама? — запитав він, наближаючись до її столу. — Сама. — Я заїду до тебе ввечері. Маю
— Мати?! Ти?! Та ти навіть імена їхні плутала, коли писала свого останнього листа! — вибухнула Марина. — Пам’ятаєш? У тому, що із-за ґрат прислала. А я кожнісіньку їхню родимку на тілі знаю. Але навіть я не смію вказувати їм, кому і що вони винні! Це ти повинна була стати для них мамою. Але ти навіть просто людиною не змогла залишитися
Життєві історії 0
— Ти що, знущаєшся?! Ми тобі не сиротинець! Ще одного ми просто не витягнемо, годі вже! — Михайло зірвався на крик, але до дочки було не докричатися. —
— Чайку з унітаза випити не бажаєте? — суворо поцікавилася вона, ледве зберігаючи серйозність. Ніна Василівна почервоніла аж до коренів свого сивого волосся, часто-часто задихала, а потім як випалить: — Ах ти ж, хамка невдячна! Я тебе, як рідну, життю вчила, а ти так поводишся! От прийде мій синочок і дізнається, яку змію я на грудях пригріла
Життєві історії 0
— Ну от і все! Нарешті закінчила! — Віра втомлено витерла з чола липкий піт. Вона щойно закінчила генеральне прибирання у трикімнатній квартирі й знесилено опустилася на диван,

You cannot copy content of this page