І чому ти досі не віддала нам гроші за навчання? — тут же посипався підступ від батька. — Ми тебе вивчили. Де, як мінімум, подяка за це? Світлана не витримала і повернулася до батька: — Тату, ти можеш хоча б раз не підтримувати її в цьому неподобстві?
— Послухай, — суворо мовив тесть до Дмитра, — ми ж тебе до родини прийняли, по-людськи до тебе ставимося, а ти нам у такій дрібниці відмовляєш? Негоже, зятю!
Дядько Микола й тітка Люда вперше у своєму житті поїли хамон і справжню чорну ікру, а не ту, що коштує по 120 гривень за баночку. Їм хоча б буде, про що згадувати тужливими вечорами, — з осудом промовила Тамара Святославівна. — Гаразд, я тебе почула і зрозуміла, що в мене жадібна донька і зять
Тишу недільного вечора в квартирі Павла та Олени розірвав дзвінок домофона. На екрані сяяло знайоме, ледь піднесене обличчя Тамари Святославівни, Олениної матері. — Донечко, рідна! Відчиняй, це ми!
— Я ж про твою Наталку майже все знаю, от і навчила його, як їй сподобатися. Думала, може, вийде… Але Антон і двох місяців не протримався. На обмані щастя не збудуєш. Прости мене, подруго! Тепер Наталя виховує доньку Ганнуську
Останнім часом Валентина Миколаївна на роботі в розмовах із колегами за чаюванням участі не брала. Усі обговорювали своїх дітей та онуків, а їй і сказати особливо нічого. Нещодавно
— Тимохо, це правда, що ти пропонуєш батьківський ювілей на дачі відзначати? — вкрадливо поцікавилася Тетяна. — А що такого? — у тоні сина з’явилися захисні нотки. — Місця багато, природа гарна. Лариса вже й меню накидала, і щодо офіціантів дізналася… — Так я і знала! — сплеснула руками Тетяна. — Уже й меню! А з нами порадитися не треба?
Здавалося, всі родичі раптом пройнялися пекучим інтересом до організації ювілею. У кожного була своя думка, і кожен вважав своїм обов’язком цю думку озвучити. Тетяна застигла біля вікна з
Завантажилися харчами ледь не під самісінький дах. Усе везли, як годиться на гостину: картоплю, моркву, буряк. Гарбузи прихопили. Цибулі, часнику. Концервації — і не злічити! Ну, а як же інакше? Своя ж дача, ділянка в передмісті. Усе літо працювали, як бджоли. Для доньки, для онука
— Чого це ти, Вітю, останнім часом ходиш такий, мов у воду опущений? Щось трапилося? — поцікавився сусід по дачі. — І дружини твоєї давно не видно. Невже
— Так і сказала, що квартира її, вона за неї кредит платила, тож вона у своєму праві. Чудово, еге ж? Бугай з гори, який вліз у борги, — на одній шальці терезів, а рідна донька та мрії батька — на іншій. — А багато він винен? — цікавиться подруга. — Більше половини вартості квартири
Днями Ларисі мама несподівано запропонувала переїхати до неї у трикімнатну квартиру. І це після того, як дівчина п’ять років прожила сама, цілком самостійно. — У всіх відношеннях це
— Ви… ти приїдеш ще? — запитала Катруся, не зводячи з обличчя Андрія напруженого погляду. — Катрусю, я старий і нудний. А в тебе все життя попереду… «Про що він говорить? Яке життя без нього?» — думала Катруся, не слухаючи Андрія. — Мені час. — Андрій раптом рвучко притягнув її до себе й міцно обійняв. З очей Катрусі бризнули сльози
Це було ще в ті часи, коли зими стояли справжні, з лютими морозами. Ось і тоді, за три тижні до Нового року, вдарили тріскучі холоди. Катруся швидко йшла
— У мене є заощадження, — говорить Алла. — Мені платитимуть допомогу, батько моєї дитини не визнаватиме її офіційно, але обіцяв матеріально підтримувати по мірі сил, хоча я на нього й не розраховую — ця дитина для себе. І що? Я мала сестрицю питати, чи можна? Вона взагалі яким боком тут? Сестра животик Алли побачила сама. І влаштувала просто дику істерику на тему того, що Алла сяде мамі на шию
— Алло, ось так просто ти вирішила сісти на шию нашій мамі? Чудовий хід, сестричко, що й казати! А я думала, яку схему ти придумаєш, щоб тобі все
— Треба й відпочивати. Ми стіл накриємо, посидимо й поговоримо хоч. Не все ж працювати… Сашко вирішив покликати на свої посиденьки й сусідів. Пішов і до Наталчиної бабусі — все-таки вона давня їхня сусідка була. Коли він увійшов до них на подвір’я, то остовпів
Наталці було десять років, коли батьки розлучилися. Для неї це був справжній удар: дізнатися, що в батька в місті, куди він їздив на роботу з їхнього селища, була
— А потім пішли постійні прохання: купи те, відвези туди, треба зробити це, зводити тітку до зубного, мовляв, відпросися, це ж рідня. І сестру дружини з матір’ю треба зводити до лікаря, теща ж сама не впорається. І племінницю дружини з танців зустріти — погода погана, — посміхається Світлана Миколаївна. — А після прохань уже наказовим тоном почалося, та ще й із вироком: «Швидше треба, треба було ще вчора, а тебе не докличешся»
— Самі вони його й довели до такого, — каже подрузі Світлана Миколаївна. — Скільки на його шиї їхали? Надірвався чоловік, і все тут. Але тепер вся ця

You cannot copy content of this page