Андрій, бачачи, що чоловік соромиться, сам дістав із пакета ковбасу, хліб, пляшку з водою і шоколадку. А потім простягнув усе цій людині. — Беріть. Може, вам квиток додому потрібно купити? — Спасибі, — пробурмотів він. — А ви можете? Я все поверну, як додому доберуся, чесне слово
— Така спека сьогодні… І треба було саме в цей день поїхати в магазин по продукти? — невдоволено фиркнула Мар’яна, виходячи з автомобіля. У машині на повну силу
— Доброго дня… картоплю продаєте? — Доброго дня! Так, продаємо, ось, вибирайте. Я посміхаюся. — Стоїть вона у вас за воротами без продавця, під’їжджай, хто хочеш, забирай, скільки хочеш. Жінка тихо розсміялася у відповідь. — А ми на довірі, чесних людей усе одно більше
Ми проїжджали однією з вулиць котеджного містечка, і я звернула увагу на добротний будинок, біля якого стояли чотири машини. — Гарно живуть, — зауважила я. — Чотири машини
— Купує модний одяг, їздить у бари, зібралася в подорож… Не знаю, я за неї переживаю. — А чого ти переживаєш? — розсміявся Рома. — Я вважаю, твоя мама — молодець. І, вибач, але правильно, що вона твого батька вигнала, він мені не дуже подобається, і те, що він зробив, підтверджує мої враження про нього. А зараз твоя мама просто радіє життю
— О, Марусю, вітаю! До мами приїхала? — Доброго дня, Любове Микитівно. Так, до мами. — Ох, зовсім твоя мати після розлучення змарніла… — зажурено похитала головою сусідка.
Яблуню! Її яблуню, її улюблену яблуню обірвали й пообламували. Скільки разів ловила їх за цим — крадуть яблука шибеники
— Ах ви, іроди, ах, ви мерзотники кляті! Ксенія бігла, захекавшись, злюща й обурена. До Ніни бігла. Її синок постарався, вже точно! Він і його компанія. Яблуню! Її
— Щоки роз’їла, як у хом’яка… дивись, уся в золотих прикрасах… і звідки в неї стільки золота… — А тобі яке діло? Ганнуся працює на будівництві, а ти чужі гроші не рахуй, — заступилася баба Валя. — Ой, гляньте, а он її чоловік під’їхав, — помітила баба Дуня. — Це ж він з гаража «Жигуля» свого підігнав їй, як тій пані
— Глянь, Ганнуся собі чоловіка привела! — Ага, живе в неї вже місяць, і вона щаслива, хоч і не розписані… Баба Дуня й баба Катя все знають, біля
— Оленько, я буду дуже хорошим татом! Чесно! І я хочу багато дітей. Четверо! Два хлопчики і дві дівчинки. Вважаю, що одна дитина — це погано, егоїст виросте. А коли їх багато, вони дружні і виростають хорошими людьми
— Олю, ти пам’ятаєш, що нам у неділю на іменини до мами? — запитав чоловік за сніданком. «Та вже забудеш про це, звичайно… Ти всі вуха прожужжав. Свекруха
— Ха, це найцікавіше. Свою відмову вона пояснює тим, що Тимофій не одружений, мовляв, сам розбеститься, стане водити туди друзів і подружок своїх, відіб’ється від рук, та й готувати нормально собі не буде, шлунок зіпсує, от був би сімейний. Коротше кажучи, меле всяку нісенітницю! У 23 роки сімейний? Чи не рано? Або йому фіктивно треба розписатися з кимось, щоб бабці умову виконати? Ні, вона під цими відмовками справжню причину ховає
— Не знаю, що будемо робити. Винаймати зараз дорогувато, він не потягне, та й я, чесно кажучи, теж. І взагалі, безглуздо якось винаймати, — ділиться Наталя з подругою.
За великим дубовим столом, що пам’ятав ще весілля господарів, збиралося все сімейство. Сам Юрій Петрович, колись стрункий і поривчастий, тепер статний і сивий, сидів на чолі. Його слово було законом, його жарти — обов’язковими до обговорення, його думка — остаточною
Сімейні недільні обіди в домі Світлани та Юрія Петровича були непорушною традицією, своєрідним якорем, що утримував їхній світ у рівновазі. Будинок, що пахнув свіжою випічкою, трав’яними зборами та
— Щастя, звісно… Тільки ж моя дочка, Ліда, живе не так щасливо, як твоя Марійка. Чоловік у Ліди отримує в кілька разів менше, ніж твій зять. — Ну що ти, Галю? Хіба щастя в грошах? Головне, щоб дітки здорові були і лад в сім’ї. — Ну так, ну так… — Галя махнула рукою, все так само задумливо дивлячись на сестру. — Ну, раз справа така, то будемо радитися у всьому. Що та як… Разом-то воно надійніше
— Значить, Зою, ми з тобою обидві будемо бабусями, — протягнула Галя, оцінююче дивлячись на сестру. — Отже, — озвалася Зоя. — Подвійне щастя в родині. У нас
— Ось як вам пощастило! Батьки невістки подарували квартиру, а мама нареченого візьме над вами шефство на цілий рік! Я навчу вас будувати побут, як радувати й розуміти одне одного. А Сонечка навчиться доглядати за літніми людьми, адже скоро її допомога буде потрібна нам усім
— Мамо! Привітай мене! Ми вирішили одружитися! — З ким це?! — В Анастасії Дмитрівни випав ополоник, а бризки супу забруднили білосніжну скатертину. Син після роботи завжди приходив

You cannot copy content of this page