Головна

Автор: Selena

Антоніна Олександрівна, дружина Петра, ще в молодості, коли в них зʼявилися двоє синів-близнюків, Олексій та Михайло, дала собі обіцянку, що свекрухою стане хорошою. Що обраниць сина ніколи ображати не буде, і постарається їм стати нехай не матір’ю, але й не злою свекрухою
Життєві історії 0
— Ні, ви мене, звісно, вибачте, Петре Олександровичу, але чому я у вашому домі працювати маю? Я вам що, безкоштовна прислуга? – Наталя обурено дивилася на свекра. —
— Оголосив про своє рішення батькам, а вони встали на диби, – каже Наталя Сергіївна, – дзвонив доньці, і викликав її свекор-батько на килим, казав, що заплатить їй відступні, але нехай не розраховує на те, що зможе з ними поріднитися. І взагалі, краще нехай Марійка прийме правильне рішення і не псує собі життя цією дитиною
Життєві історії 0
— А адже працює він у них? – запитує Наталію Сергіївну подруга, – Тоді який сенс? Дізнаються про обман – перекриють краник, а чи зможе цей Максим утримувати
Ганна з сумом подивилася у вікно, – мені вже так пізно, дівчатка. Дуже пізно. П’ятий десяток…  — Ой, оце ти видала! – хором вигукнули жінки, – п’ятий десяток і вона себе в бабусі записала. Та чи знаєш ти, що це, можливо, найкращий вік? Лови момент, якщо мужик нормальний, позитивний і ти подобаєшся йому
Життєві історії 0
Ганні Сергіївні, колеги по роботі, дали прозвище – «музейний ексклюзив». Вона і, справді, працювала в музеї вже довгі роки, віддавала всю себе улюбленій роботі, мала кандидатський науковий ступінь
— Донька в тебе й справді гарна, але не думай засиджуватися. Треба знову заміж виходити, поки молода, симпатична… – радила подруга. — Ну, вже ні, – відповідала Віра, – спасибі, наплакалася я, натерпілася, наслухалася на свою адресу багато поганого… Не переношу більше на дух чоловʼяг. Від них одні страждання тільки
Життєві історії 0
Магазин, де працювала Вірочка, стояв у центрі селища міського типу в Сумській області. Неподалік розташовувався гуртожиток місцевого училища, звідки іноді приходили студенти за цукерками, шоколадом, пряниками і напоями,
— Красиве село наших предків, а ось ми з тобою так і не пожили в селі. Мати з батьком змолоду теж переїхали в місто. А тут так добре! І ліс, і річка, і місто недалеко, – сказала Галя, – я ж тепер на пенсії, і так хотілося б переїхати сюди… — Ти й раніше завжди заговорювала на цю тему, – усміхнулася Марина, – то що тобі заважає це зробити тепер? Давай, на двох будиночок купимо. І я до тебе їздити буду, не залишу ж я тебе одну
Життєві історії 0
Дві сестри Галина і Марина були дружні все життя, хоча різниця у віці у них була пристойна – вісім років. Зазвичай у такій віковій різниці брати чи сестри
— Ти, Олю, серце сім’ї. До тебе всі потягнуться, коли мене не стане. — Мамо! — Не сперечайся зі мною, слухай! І запам’ятовуй! Я маю бути впевнена, що молодші не залишаться самі в цьому житті. Страшне воно. Ніколи не знаєш, чого очікувати. Іноді так вдарить, що як дихати забудеш враз. І тільки й сили, що в тих, хто поруч. Думаєш, витримала б я, коли батька не стало, якби не тітки ваші, та не сусіди? Ні! Ними й дихала. Трималася. Поки люди поруч є – все легше. А вже якщо це рідні люди – тут і обрізані крила відростуть
Життєві історії 0
— А дім батьків ділити не будемо! Він – мій! – Михайло встав. Стиснувши кулаки, він обперся ними об стіл і навис над сестрами і братом. – Сперечатися
— Ти на себе в дзеркало подивися! Миша сіра! Ти реально не зрозуміла, що мати тоді спеціально нас звела? Та їй розповіли, що ти дівчинка-сирота з житлом, ось вона мене до тебе і підіслала. — Якби не квартира, я б на тебе й не глянув! – виклав усю правду Олексій. – Значить, так. Половину цієї квартири я при розлученні зажадаю собі
Життєві історії 0
— Яку частку? Ця квартира мені від батьків дісталася ще до знайомства з вашим сином, – дивувалася Олена. — Таку частку! Ремонт хто в тебе тут робив? Олексій
— Не ходи ти до нього більше, не раджу спілкуватися… Помітила, що він дивний? Давно дуже один живе, і ні з ким не спілкується майже. Двох слів від нього не доб’єшся, а з тобою аж сам заговорив. Треба ж… — А чому не спілкуватися? Він що – чаклун? – жартома запитала Катя і засміялася. — Ось так і є, дівчинко. Тож обережніше. Не раджу, – наполягала баба Зіна
Життєві історії 0
Катя, студентка випускного курсу художнього училища, приїхала влітку погостювати в село до бабусі її подруги. Липень стояв спекотний і сонячний, і дівчині хотілося надихатися свіжим повітрям, написати якомога
Вони сиділи на своїх балконах, але були поруч. Поговорювали про юність, про своїх дітей, сім’ю. І незабаром такі посиденьки стали постійними, якщо їх не відволікали якісь невідкладні справи. Інший раз вони стукали один одному по стінці, і це означало, що час виходити на балкон пити чай
Життєві історії 0
Лідія Петрівна вийшла на балкон, щоб подихати дощем. Літо почалося з теплих злив, гроз із веселками, але жінку нічого не тішило. Ось уже місяць вона жила на новому
— Мамо, я в лісі… – чую його згаслий голос. – Нічого не розумію… Дивно все якось… Цей ліс мав би давно закінчитися, а я все їду, їду – і знову потрапляю на те саме місце! Схоже, кружляю і кружляю замкнутим колом. Чортівня якась! Галявина ця – немов зачарована! Уже нічого не видно, тільки ліхтар від велосипеда і Сергія кишеньковий дають побачити дорогу, але я економлю заряд
Життєві історії 0
Сталася ця подія років десять тому, але запам’ятала я її на все життя. Ми з чоловіком і молодшим сином живемо у великому селі. Старший син давно в місті,

You cannot copy content of this page