Автор: Selena

Село Богданівка вже, вважайте, майже відійшло в небуття. Живими лишилися тільки три хати, в яких доживали свого віку п’ятеро душ. Решта обійсть стояли пусткою, дивлячись на світ забитими

Своїх нових сусідів Петрівна почула, щойно переступила поріг під’їзду. Повітря аж іскрило від напруги. Молодята знову затіяли сварку й уже стиха перегризалися, воюючи із замком, що заклинило. Петрівна

Минуло вже п’ять років, відколи син Ольги Геннадіївни, Гліб, розійшовся зі своєю дружиною Мариною. Тоді ініціатором розриву стала саме вона: заявила категорично, що з таким «нездарою» їй не

— Це не ти, це я відмовляюся від тебе. Коли вибереш день для переїзду, повідом мене. Як компенсацію за моральну шкоду я відшкодую витрати на вантажників. Колишній чоловік,

Промінь ліхтарика тремтів і стрибав, вихоплюючи з темряви старі дошки підлоги. Ляду, яку я знайшов у тій підлозі, не відчиняли так давно, що завіси, здавалося, навіки прикипіли одна

У кожного дому є свої звичні звуки. Для квартири Марини та Сергія це був стукіт ножа по кухонній дошці, шурхіт пакетів із супермаркету, рівне гудіння пральної машини у

Мороз у двадцять градусів — це не просто холод. Це таке відчуття, ніби сам Всесвіт видихає тобі в обличчя крижану байдужість. Кожна сніжинка — як уламок скла. Кожен

Я люблю готувати. Правда, люблю. Для мене кухня — це не місце відбування каторги, а справжній творчий куточок, де можна відволіктися від офісної метушні. Я завжди намагалася балувати

— Сонечко, ось пиріжки, тримай, — бабуся простягала два пакунки. — Це вам, а це Вікторії Іванівні передай. — Бабусю, та не їсть вона пирогів, ти ж знаєш.

Моїй свекрусі, Ірині Миколаївні, було шістдесят вісім, але на вигляд ніхто б стільки не дав. Підтягнута, з акуратною сивою стрижкою і незмінно елегантною блузою, вона була взірцем справжньої