— Сашо, що мені робити? Єгору скажу, хіба повірить? Їй сказати? Виверне так, що я свекруха класична, заважаю їм бути щасливими. Промовчати, нехай живуть, може, дівчина за розум взялася? Хоча така навряд чи, колега, до якої вона приїжджала, говорила, що років із 14 злагоди з нею немає: все бігала по хлопцям
Неділя. Ранок. Дзвінок на телефон. Марійка – моя старша сестра. Я завжди хвилююся, якщо хтось дзвонить рано вранці або пізно ввечері. — Сашо, приїжджай! Мені дуже погано! І
А що тобі не подобається? Зять якось погано на неї впливає, ухвалює неправильні рішення? — В тому й річ, що погано впливає, і рішення він ухвалювати не вміє, тільки ніс задирає, прямо король. До нас із батьком зверхньо, а що він із себе представляє? Прийшов у шлюб із пакетом трусів і дірявими кедами, а тепер він вирішує, чи поїдуть молоді до нас на шашлики. Та й узагалі, він усе вирішує
— Така була самостійна, така з холодним розумом, – засмучується Ольга Павлівна. – А як із цим Вадиком почала зустрічатися, немов підмінили. — Кохання, та й тепер чоловік
Чи любила Галина сина так, як любила гроші? Не сказати, що син був не любий. Вона його, безсумнівно, любила, але все ж гроші Галина любила більше. Вона й Артемка сильно полюбила, коли він відкрив свою невелику майстерню з ремонту автомобілів
Наталка збирала свої речі під суворим наглядом свекрухи. Сліз не було. Як не було й інших емоцій. Нічого, крім усвідомлення того, що вона, Наталя, знала, що саме так
Не відразу, але все ж кризу у стосунках вдалося подолати. Щоправда, чоловік навідріз відмовився повідомляти розмір свого заробітку на новому місці. Спочатку відмовлявся тим, що точно не знає, що дохід його складатиметься з окладу і преміальних за підсумками роботи всього відділу, мовляв, прогнозувати важко. А потім просто перерахував Лізі на картку суму її власної зарплати. Ні більше, ні менше
Так і живемо, а головне, він шикарну відмазку придумав: я його не підтримувала, коли він не працював. Так, я квапила його, звісно, у нас дитина, іпотека, – розповідає
Рита з ентузіазмом почала приводити до ладу ділянку під вікнами баби Тоні і своїми, благо ще до початку роботи був час. Насамперед дівчина знесла старий паркан, і не стала нічим обгороджувати велику клумбу. Вона копала землю, вибираючи все коріння і камінчики, і її старання помітили всі мешканці будинку
Рита повернулася після інституту з обласного центру до свого рідного містечка. Вона і сумувала, що залишила гарне місто, роз’їхалися її подруги та приятелі в різні міста, і раділа,
Вони зустрілися. Повечеряли в кафе. Погуляли. І знову пішли до неї. Коли лежали, зчепившись пальцями і дивлячись у стелю, відчуваючи бездумність і нірвану, Юля раптом запитала: — Дмитре, а скільки тобі років? — Двадцять дев’ять скоро. — Ясно. А мені сорок чотири
— Ніхто… ніхто б не зрадів, – схлипувала мати. – Кому сподобається, що син знайшов собі стару? — Мам… – Діма підійшов і обійняв її. – Вибач, але
— Мамо, ніхто не захоче зі мною дружити, я – Здоровань, – говорила Алла матері на її пропозицію сходити на танці або в кіно. — Ну, що ти, донечко, – запевняла її мати, – ти красуня і розумниця. І на всякий зріст знайдеться друг. Була б голова розумна, та серце добре. А зріст може бути будь-яким, хіба це найголовніше
Алла вчилася в школі добре. Однокласники поважали її, тому що дівчинка завжди готова була допомогти хлопцям і домашню роботу зробити, і пояснити, як задачка вирішується. Симпатична Алла була
— Та я ж знаю тебе. Ти ж до них, як до рідних, навіть розмовляла з кожною квіткою. Хіба могла я довірити твої квіти якимось незнайомим людям? А тут – усі в зборі. І запевняю, що жодна не пропала. Старалася як могла. Ось тобі й сюрприз. Отримуй усе своє майно! – Надя раділа не менше за Зою
Цей серпень для Зої Іванівни був сумним. Нічого не віщувало поганого самопочуття, начебто і не нервувала, і не втомлювалася від роботи або ходьби, якою займалася останніми роками –
Живу я в цьому лісі давним-давно, одна-однісінька. Трави збираю, корінці, ягоди цілющі. Приходять до мене люди різні, кожен зі своєю бідою, і всім я допомогти намагаюся. Тільки так мені сумно одній жилося, так хотілося поруч мати рідну душу, що занадилася я ходити в лісову гущавину, на галявину заповітну, де живуть лісові духи. Стала я просити їх, щоб послали вони мені доньку, маленьку та гарненьку, щоб було мені веселіше жити на світі й людям допомагати
Меланія сиділа на підлозі, заливаючись сльозами, над нею грізною громадою навис батько з батогом у руці. — Не треба, батьку! – благала дівчина, заплющивши очі і прикриваючи голову
Свято було зіпсоване. Вона намагалася за столом вдавати, що нічого не відбувається, але між Олексієм, Людмилою і їй одразу виникла міцна конструкція, трикутник, який люди не бачили очима, але, як вона думала, відчували серцем. Аж надто багато компліментів дружині ювіляра було сказано. Анна сприйняла це як жалість, яку, як вона була переконана, відчували до неї гості, котрі, звісно, були в курсі
Дивацтва за Олексієм вона помітила давно. Він став частіше посміхатися, розправив плечі. «Неспроста» подумала Анна, і стала збиратися на вечірню службу. Біля ікони Миколи Чудотворця вона пристрасно молилася,

You cannot copy content of this page