— Сходиш до Олексія, попросиш у нього банку меду. Я телефонувала, він у курсі. Тільки не лякайся — у нього голос похмурий, але він добрий. — Мед? Бабусю, у мене алергія на пилок. — У нього все в банках, не бійся. Бджоли тебе не зачеплять, ти ж не цвітеш
Я приїхала до бабусі в село просто на вихідні. Втомилася. Настільки, що в редакції мені прямо сказали: «Поліно, у тебе під очима здоровезні темні мішки, візьми відпустку, інакше
— Тітко Олю, а можна я тебе буду звати, мамою, адже Антосик називає тебе бабусею. — Звісно, доню, я ж тебе називаю донькою, і навіть уже вважаю, що ви мої рідні. — Еге ж, мамо Олю, і я так вважаю, чужа, але своя, рідна
— Мамо Олю, ти як тут? Ми ось з Антосиком проходили повз, ідемо з магазину, вирішили зайти, дещо і тобі купили, — обіймала Юля свою не рідну матір.
— Адже моя свекруха мудро поводиться, не те, що я. Мені ще вчитися і вчитися, як добре, що я потрапила в їхню сім’ю. На свята Марина Вікторівна завжди багато готувала м’ясних страв. — Ой, куди стільки багато, — дивувалася Яна. — Яночко, мужики люблять м’ясне, і як би ти не злилася, а обід завжди готуй для чоловіка
Після весілля Яна з Денисом жили з його батьками в будинку. Невелике містечко, батьки Дениса мешкали в приватному секторі, будинок великий і добротний. — Слухай, Ден, я ніколи
Коли Сашко вкрав з дому ікону Божої Матері, то терпінню Тоні прийшов кінець. Вона так лаяла сина і плакала, що він пообіцяв їй повернути реліквію сім’ї назад. Для цього знадобилося заплатити порядну суму грошей. Мати зібрала кілька необхідних тисяч і незабаром ікона повернулася у свій куточок
Антоніна Сергіївна, як зустріне когось із сусідок, так починає скаржитися на свого сина. — Ой, не можу, від безвиході прошу поради, і що мені з Сашком робити, не
— Їжте, їжте, Меланіє Василівно, а потім і поговоримо, коли посуд мити будемо. Допоможете трохи? — посміхалася Марія Петрівна. Після обіду, коли всі працівники квапилися до справ, Марія Петрівна, посадивши за стіл Меланію, і надівши на неї фартух, доручала їй витирати посуд просто за столом, щоб та не втомлювалася
Тетяна та Борис повернулися в рідне село після розлучень, так і не зберігши своїх сімей. Як зустрілися вони у батьків, у їхньому Кленовому, так одразу й зрозуміли, що
— Молодці, діти, самі впоралися, ось це я розумію, дорослі серйозні люди. А то інші діти з батьків, буває, тягнуть-тягнуть. Мам, дай, мам, допоможи. А звідки у матері гроші? — говорила Валентина Єгорівна, мати Іллі, коли приїхала в гості й, поважно походжаючи квартирою, оглядала ремонт. Вона раз у раз захоплено цокала язиком і схвально кивала головою
— Треба Свєточці допомогти. Вона сестра твоя, рідна. Я ненадовго переїду. На пару років, можливо. А потім… — Що потім, мамо? Що зміниться потім? — запитав Ілля. —
— Я свої гроші вкладала в цю квартиру, Денис п’ять років сам платив внески, а ти приходиш на все готове і за якісь копійки отримаєш частку? Це нечесно! Нічого поганого в шлюбному договорі немає, пропишемо і ваш бюджет, і твоє матеріальне забезпечення в декретній відпустці. Вибач, але зараз надто багато розлучень
«Якби не його матір, ніякого контракту в нас би не було, жили б як усі люди, — каже Галина. — Мене це, скажу відверто, тоді дуже принизило, а
— Просто я вже з дому вийти не можу, — каже Валентина чоловікові, — щоб не зіткнутися або з твоєю колишньою дружиною, або з її матір’ю. Мені фізично погано через їхні погляди. У нашому магазині минулого разу перед ними обома стояла, спиною відчувала їхню злість
— Донькою Люба мені, звісно, не стала, але стосунки в нас були цілком нормальні. І зараз нормальні, що нам ділити? Вона виховує мого онука, я хочу бачити, як
— Мені здається, що я тому все життя скачу від одного чоловіка до іншого, — зізналася вона. — Немов шукаю в кожному батька і не знаходжу
Дружина пішла від нього при надії, вже пʼятий місяць як під її серцем жила дитинка. Звісно, мама казала, що й дитина не його, принаймні, доти, доки Тетянка не
— Ти що, жартуєш? — ошелешено вигукнув Микита. — Як таке може бути? Тобі ж усього двадцять один рік! І чому ти раніше мені нічого не розповіла?! Алла пригорнулася до чоловіка, віддано зазирнула в його очі. — Я боялася, що ти розлюбиш мене і не захочеш одружуватися… — А тепер? На що ти сподіваєшся тепер?!
Вони познайомилися випадково. Алла закупилася в супермаркеті, вийшла на вулицю з двома величезними пакетами, а там — ожеледиця. Дівчина послизнулася на сходинках і, мабуть, гепнулася б, якби чиїсь

You cannot copy content of this page