— «Марина та Олексій запрошують…» — батько повільно розірвав листівку навпіл. — А нам ніякого запрошення не потрібно. І тебе більше знати не хочемо. — Тату, ти що?! — Те! — гаркнув батько. — Раз обрала чужого чоловіка з причепом, живи з ними! Немає в нас такої дочки
— Мамо, ну до чого тут це? — До того! — втрутився батько. — Навіщо тобі чужі проблеми? Він тебе в няньки записав? — Ви його навіть не
— Здрастуйте, Ганно Петрівно. Я Андрій, водій автобуса. Ваш чоловік у мене щодня їздив… до вас. Зараз він у лікарні лежить, але поправляється. Просив передати, що любить вас і скоро прийде сам
— Василю Івановичу, знову проспали! — голос водія автобуса звучить добродушно, але з легким докором. — Уже втретє за тиждень біжите за автобусом як угорілий. Пенсіонер у зім’ятій
— Ось, Маріє, вибирай. Син завалив солодощами. — Не буває у тебе, так задобрює. Це я тебе тоді біля машини з сином бачила? — Так, син із сім’єю приїжджав. Це він онука до кінця літа мені на допомогу привіз. У кіно зараз пішов, уже друзі тут з’явилися. А восени приїде вчитися онучка в інституті, буде зі мною жити, так вирішили. Не хочуть мене залишати одну
— Шкода Насті, ой шкода! Уже місяць так сидить біля віконця, — намагаючись говорити якомога тихіше і трохи нахилившись у бік сусідки, сказала Марія Анатоліївна з третього поверху.
— Навіщо памперс одягли? — дорікала мама чоловіка, коли дитина була зовсім маленькою. — Потім до школи будете його до горщика привчати! І потім, хлопчикам цей «термос» шкідливий. Зніміть негайно і починайте висаджувати дитину на горщик. Швидко звикне до відчуття чистоти й буде сам проситися
— Свекруха якраз аж рветься, буквально руки потирає: нарешті вона добереться до невихованого онука, а я, чесно кажучи, просто в жаху, — каже Оксана подрузі. — А син
«Ох у вас скільки дітей, хіба всіх запам’ятаєш?» Олена списує таку «забудькуватість» на те, що бездітність — глухий біль сестри чоловіка. Живуть і живуть, кожен — як може. Немає душевної близькості — буває
— Свекруха й сама в шоці, не очікувала такого, — каже Олена. — Вона пробувала дочку якось переконати, але та затялася: «Усе має бути за законом». Олені майже
— О квартира київська, це дуже добре, — пожвавився батько Павла. — Та ні, — посміхнулася Поліна. — Ми з бабусею майже не знаємося. З нею живе сестра батька та її діти, бабуся мені якось натякала, що заповідає все тітці. Та це і справедливо: тітка буде за нею доглядати. — Справедливо, дитинко, це коли ти маєш те, що тобі за законом належить
— Загалом, радіє мій майбутній свекор так, що аж гидко стає. На Павла дивлюся, а він батька навіть схвалює, — скаржиться Поліна подрузі. Поліна у вересні має вийти
— Ага, рідня. Є у баби гроші — внучка прийде і буде лагідною. Раз на місяць. І завжди так було. Просто так зайдеш — губи надує і не підійде навіть, а подаруночок принесеш, одразу станеш «бабусечкою». Ненадовго, щоправда
— Я її, звичайно, привітала, грошенят їй на картку переказала, образилася, мабуть, що мало, — посміхається Ірина Василівна. — Ну та нічого. Я собі свято влаштувала, з ікрою
— І замурзаний унітаз — як вершина цього безладу, — обурюється Любов Вікторівна. — А що мені було робити? Зателефонувала сестрі, з’ясувалося, що це Дарина гуляла з друзями. Я дочекалася електрички й поїхала, поставивши Аллі умову: нехай сама їде і наводить лад, раз дала дочці ключі. Я чи що повинна пакунки від контрацептивів збирати по дому і вилизувати унітаз?
— Тільки-но я заїкнулася, що дачу треба продавати, почалося: її ж наші батьки будували, ми домовлялися. Так, домовлялися, тільки де ті домовленості? — Любов Вікторівна нервує. — Ні,
— Ти Тетяна? Я Руслана, на тоді тримай ключі, Пончик спить, усе що потрібно — на столі й на дивані. Загалом сама знайдеш, телефонуй мені тільки в крайньому разі. На вулицю не треба виходити. І дивись, якщо щось не так зробиш або вкрадеш, мої друзі з тобою одразу розберуться
— Треба ж, як вдало врешті-решт усе збіглося… Два дні тому Тетяна несподівано втратила вигідний підробіток. Підробіток був у всіх сенсах вдалий, Тетяна сиділа з сусідською дитиною через
— З поверненням! Ми за тобою сумували. Ти рано прийшла до нас. Тебе насильно вирвали із земного життя. Ми намагалися допомогти, але до вас важко пробитися. Багато перешкод. Зло засмічує ауру планети. Темні лютують
Їй сьогодні наснився дивний сон — золоті кулі. Багато, багато золотих куль, легких, мов подих ласкавого вітерця. Вона пливла в потоці куль. І така любов розлита навколо, і

You cannot copy content of this page