Бабуся особливо засуджувала молодшу родичку за те, що та наважилася розлучитися, жили б вони, та грошей на утримання багатодітної родини не було, вона заробляла справжні гроші, а глава сім’ї зовсім не працював — чекав натхнення та поціновувача своїх робіт, при цьому родичі чоловіка утискували багатодітну матір, хоча вони обоє були бідними представниками творчої професії. Їй було зо тридцять, коли вона  вирішила, що з неї вистачить, і подала на розлучення

Моя нині покійна бабуся була дуже розумною, але консервативною жінкою. Вона вважала, що жінка має знати своє місце і це місце на кухні. А ще вона була переконана, що сім’ю, в якій є діти, потрібно зберігати за всяку ціну.

Бабуся особливо засуджувала молодшу родичку за те, що та наважилася розлучитися. Та сама родичка закінчила музичне училище та вивчилася на скрипальку. Вийшла заміж за художника та подарувала йому трьох синів.

Жили б вони далі так, та грошей на утримання багатодітної родини не було. Вона заробляла справжні гроші, а глава сім’ї зовсім не працював — чекав натхнення та поціновувача своїх робіт.

При цьому родичі чоловіка утискували багатодітну матір, хоча вони обоє були бідними представниками творчої професії. Їй було зо тридцять, коли вона  вирішила, що з неї вистачить, і подала на розлучення.

То справді був відчайдушний вчинок у ті роки. Навіть у наші дні багато хто впевнений, що зріла жінка з дітьми не має жодних шансів на краще життя. А в ті роки її крок здавався справжнім божевіллям.

Незважаючи на те, що моя родичка зробила ставку не на того чоловіка, вона була дуже інтелектуально розвиненою людиною. Вона здобула другу вищу освіту (економіст), влаштувалася працювати в банк, самостійно вивчила англійську мову досконало, потім вступила до Гарварду.

Коли їй було за сорок років, вона вийшла заміж удруге і живе у шлюбі до цього дня. Нині вона проживає в США, володіє молочним заводом та фірмою з продажу оргтехніки.

У віці 56 років вона скористалася процедурою штучною та народила ще двох дітей – хлопчиків. На відміну від бабусі, я вважаю, що ця жінка вчинила правильно, вирішивши боротися за своє життя та щастя своїх дітей.

Чи були б її сини щасливішими, живучи надголодь і щодня слухаючи лайку батьків? Чи коштував той дірявий човен сімейного щастя того, щоб разом із ним піти на дно?

Для мене відповідь очевидна. Я вважаю, що багато жінок могли б жити кращим життям, якби вірили в себе і були готові докласти всіх зусиль для того, щоб вилізти з ями.

Але ставити на собі хрест чи нести свій прапор – особистий вибір кожного.

You cannot copy content of this page