Я не сприймаю батька, вважаю його слабкою людиною, мене дратує у ньому все. Почувши його голос, я злюсь і не знаю, куди себе подіти. Не виходжу з кімнати та прослуховую щось, щоб не звертати на нього уваги. Коли він приходить додому, то ніби навалює весь тягар свого важкого дня на нас.
Іноді його рятували міцні напої, він забувався, але, оскільки він зав’язав пити, я не знаю, чого зараз чекати. Більшого ниття? Він навіть про щось добре говорить настільки тихо і сумно про все, ніби ниє. Він добрий, люблячий. Є ДКР та гіперопіка.
Чесно сказати, інші до цього нормально ставляться. Але я помічаю слабкість, те, як йому некомфортно спілкуватися з іншими, як він виправдовується, як боїться за мене і вважає маленьким — все це мене виводить із себе.
Радіти, якщо я його копія? Але я не бачу себе збоку. Можливо, я люблю маму сильніше та бачив, як він спілкується мило з іншими дамами. Від цього відчуваю огиду, чи що.
Олег, 19 років
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…