Я не сприймаю батька, вважаю його слабкою людиною, мене дратує у ньому все. Почувши його голос, я злюсь і не знаю, куди себе подіти. Не виходжу з кімнати та прослуховую щось, щоб не звертати на нього уваги. Коли він приходить додому, то ніби навалює весь тягар свого важкого дня на нас.
Іноді його рятували міцні напої, він забувався, але, оскільки він зав’язав пити, я не знаю, чого зараз чекати. Більшого ниття? Він навіть про щось добре говорить настільки тихо і сумно про все, ніби ниє. Він добрий, люблячий. Є ДКР та гіперопіка.
Чесно сказати, інші до цього нормально ставляться. Але я помічаю слабкість, те, як йому некомфортно спілкуватися з іншими, як він виправдовується, як боїться за мене і вважає маленьким — все це мене виводить із себе.
Радіти, якщо я його копія? Але я не бачу себе збоку. Можливо, я люблю маму сильніше та бачив, як він спілкується мило з іншими дамами. Від цього відчуваю огиду, чи що.
Олег, 19 років
Аліна забігла до супермаркету вже пізно ввечері, повертаючись із роботи. Хотіла взяти лише пакет молока,…
— Ну все, тепер можна й про поповнення думати. Андрій підійшов ззаду, по-господарськи обійняв її…
Моя кава давно схолола, вкрившись темною, гіркуватою плівкою. У кухні стояла така дзвінка тиша, що…
«Приїжджай, Ганнусю! Негайно! Я дуже чекаю! Ти маєш знати правду». Цей коротенький, написаний ніби поспіхом…
Я тримала чашку чаю обома руками. Звичка ще з дитинства, батькова. Тато завжди пив чай…
Братові Грицю стукнуло шістдесят п’ять. Зібралися в нього вдома чималим гуртом — чоловік п'ятнадцять: діти,…