Я не сприймаю батька, вважаю його слабкою людиною, мене дратує у ньому все. Почувши його голос, я злюсь і не знаю, куди себе подіти. Не виходжу з кімнати та прослуховую щось, щоб не звертати на нього уваги. Коли він приходить додому, то ніби навалює весь тягар свого важкого дня на нас.
Іноді його рятували міцні напої, він забувався, але, оскільки він зав’язав пити, я не знаю, чого зараз чекати. Більшого ниття? Він навіть про щось добре говорить настільки тихо і сумно про все, ніби ниє. Він добрий, люблячий. Є ДКР та гіперопіка.
Чесно сказати, інші до цього нормально ставляться. Але я помічаю слабкість, те, як йому некомфортно спілкуватися з іншими, як він виправдовується, як боїться за мене і вважає маленьким — все це мене виводить із себе.
Радіти, якщо я його копія? Але я не бачу себе збоку. Можливо, я люблю маму сильніше та бачив, як він спілкується мило з іншими дамами. Від цього відчуваю огиду, чи що.
Олег, 19 років
Він сказав: «Я ненадовго». І поцілував дружину в щоку так буденно, ніби пів години в…
— Я просто в голові не вкладу, як ти з ним досі живеш. І, головне,…
— Мамо, Богдан з нами їхати не хоче. На кухні пахло печеною картопелько з свіжим…
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно тягнуло…
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу, бо…
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…