Мені 26 років. Мої батьки давно розлучилися, але з татом у мене завжди були дуже добрі стосунки, у свій час я навіть у нього жила. Останній рік він тяжко хворів, і я весь час була поряд, практично як доглядальниця.
До цього в нього була жінка, але дізнавшись, що в нього невиліковна хвороба і майже немає шансів, вона зникла з горизонту. Щоправда, перед цим вона намагалася оформити з ним офіційний шлюб, але тато не став робити такої дурниці.
Він пообіцяв усе своє майно залишити мені, єдиній дочці, і дотримав свого слова. Пишу і не можу стримати сльози. Батька не стало пів року тому, і зараз настав час вступати у спадок. Мені дісталася татова двокімнатна квартира та стара машина. Не Бог знає, які багатства, але для мене це цілий стан.
Єдине, що бентежить – це поведінка мого хлопця, який раптом раптово заговорив про весілля. До цього я не раз натякала, що час нам узаконити відносини (зустрічаємося три роки), але він годував мене відмовками.
Мовляв, грошей на весілля немає, нам і так добре, от з’явиться дитина, можливо тоді. А зараз він сам перший заговорив про весілля, зробив мені романтичну пропозицію руки та серця, обручку подарував.
Мені, звичайно, приємно, я його люблю і хочу за нього заміж. Ось тільки чи не пов’язано це з моїм спадком? Ця думка постійно крутиться в голові, і ніяк не можу її позбутися.
У принципі, фінансово мені нічого не загрожує, адже майно, отримане до реєстрації шлюбу, належить мені за законом. Але все одно неприємно думати, що він не хотів одружитися раніше, а тепер я в його очах гідна наречена? Чи може тут звичайна вигода?
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…