Мій чоловік, коли ми тільки познайомилися, мав цілий комплекс психологічних проблем — невпевненість у собі (у нього невиліковне генетичне захворювання шкіри), пиятство. Що я знайшла в ньому? Просто я бачила його душу, а вона дуже світла.
При цьому я єдина, хто вірив у нього. Навіть його мати вже багато років тому від нього відмовилася. Для багатьох він був просто гулякою. Але я не здавалася. Я відчувала, що це моя людина, це моя рідна душа (сподіваюся, розумієте, про що я).
І ця людина варта того, щоб за неї боротися. Щодня, вранці, в обід і ввечері, я невпинно твердила йому, що він найрозумніший (він справді талановитий чоловік), у нього найкрасивіші блакитні очі, а ще він дуже добрий і дбайливий.
Перший рік ми боролися з його залежністю, обійшли багато клінік, разом ходили до храму, він уперше в житті став разом зі мною молитися вранці та ввечері. За цей рік ми влізли у борги (у нас теж іпотека). Він змінив три роботи. На двох підприємствах його обдурили та не виплатили зарплату. Зовсім. Були сварки. Багато довелося пережити у боротьбі за нашу родину. Усього й не опишеш.
Ми змогли перемогти. Ми разом вистраждали право бути щасливими. Нині він зовсім не п’є. У нього чудова цікава робота (він інженер). Чоловік став впевненим у собі.
Навіщо це все я? Та до того, що коли зустрічаєш свою половинку, треба за неї боротися. Ми всі люди, ми маємо слабкості, психологічні проблеми, труднощі на роботі і так далі. Але хіба сім’я не для того, щоби боротися за неї? Чи не для того, щоб допомогти своїй половинці в потрібний момент?
Зрозумійте, я ніколи на нього не давила. Намагалася не ставити ультиматумів, типу кинь пити, утримуй нас. Це просто не допоможе. Щохвилини я просто вірила в нього, навіть коли надії не було.
Невпинно твердила йому, що він найкращий і він гідний кращої роботи, що він може досягти будь-яких висот (наводила приклади, де треба підказувала). Можливо, багатьом чоловікам саме це потрібно?
— От що, жінко, дивлюся я, що роботи в тебе по господарству — кіт наплакав.…
Миготіли міста й села, зливалися в одну стрічку краєвиди, ранковий відблиск сонця непомітно змінився вечірніми…
Марину я знав ще з дитинства — дівчинка з тихим, але дуже чіпким поглядом, яка…
Настя в Тараса вдалася дівчиною говіркою, емоційною, і, правду кажучи, трохи галасливою. Вона родом із…
Микола Панасенко аж розцвів, коли почув від свого сина Семена: — Тату, я одружуватися буду.…
Гроші вона, звісно, переказує. Не такі вже й великі, але, в принципі, на дитину вистачає.…