Життєві історії
— Лілю, а ти що це наготувала стільки? Із собою щось хочеш зібрати? — Запитав чоловік, заходячи на кухню й потягуючись на ходу. Володя працював у нічну зміну,
Ольга зайшла в кабінет, стомлено поклала сумочку на кут столу, сіла в крісло, відкинулася на спинку й заплющила очі. Восьма ранку, а вона почувається, як макуха у соковижималці.
Діти потихеньку під’їжджали. Хоча, які вони діти? Старшому синові, Леоніду, вже сорок, та й молодшому Іванові, двадцять п’ять. Донькам: Маргариті – тридцять п’ять, а Оксані – тридцять. Окрім
— Олю зустріла, ну пам’ятаєш, мою подругу, в школі ми з нею міцно дружили, — розповідає Тамара рідній старшій сестрі. — Ой, сіра вся, поникла… — Пам’ятаю її,
Автомобіль зупинився біля котеджу, з нього вийшов чоловік, відчинив ворота й загнав машину. З його вигляду було видно, що він чимось роздратований. Зайшов у будинок, пройшов на кухню.
— Та в тому й річ, що колишньому взагалі байдуже, хто буде в цій квартирі жити і з ким, — посміхається Анжела. — Це свекруха моя сильно… м-м-м,
— Я навіть подумати не могла, що таке колись може трапитися, — розповідає Зоя, ледве стримуючи сльози. — Ми п’ять років жили душа в душу. Дитину спільну привели
— Ну, а що робити, Настю? — Настя стояла з сином немовлям на руках, а чоловік гарячково накидав речі у велику торбу. — Може, це все ненадовго. Настя
— Анюто, ти впевнена, що хочеш відзначити наше золоте весілля у ресторані, як ми раніше планували? Сергій Васильович поклав руку дружині на плече й зазирнув в очі. Він
— Насте, сядь! — наказала мати. — Розумію, що тобі важко, і мені важко, але треба щось вирішувати. Донька сама розуміла це, але що тут вирішиш. Адже не