Головна

Життєві історії

А я в п’ятницю вперше лобстера їла. А до нього — салат із морепродуктами. І все це під дорогі коктейлі. — А я… — Тьху ти, тарілочниці-халявниці, — долинуло з кутка, де пив свій чай із термоса наш незмінний головбух. — І що? — миттю наїжачилася Ритка. — Заздрісно, пане Богдане? Вас ніхто по ресторанах не водить, от ви й біситеся
Життєві історії 0
Понеділок у нашому невеличкому офісі завжди починався з двох речей: спроб реанімувати старий принтер, що безбожно жував папір, та гучних розповідей місцевих «світських левиць» про їхні вихідні. Пахло
— Нічогенько так, святково, — сказав і глянув на годинник. — Скоро гості будуть? — За пів години, — відповіла Галина, поправляючи скатертину. — Я все сама приготувала, Володю. Навіть торт твій улюблений спекла. — Ну і молодець, — кинув він через плече і пішов до ванної мити руки
Життєві історії 0
Галині було п’ятдесят п’ять, Володимиру скоро шістдесят. Вони зустрічалися вже третій рік, і за цей час вона якось непомітно звикла до того, що про почуття він згадує рідко,
— Суп у нас був картопляний із засмажкою на олії, на друге — товчена картопля, а на вечерю — деруни з квашеним огірком. М’ясо? Ми про нього хіба у свята згадували. Діти сідають їсти, а в мене сльози в три струмки котяться
Життєві історії 0
«От щойно знову перекинула їй гроші на картку. І знаєш, ледь втрималася, щоб не нагадати, як вона мене колись “виховувала”. Але змовчала, проковтнула», — Олена важко зітхає, ділячись
— Твоя свекруха… ця стара гадюка… вона приворожила нашого Сергійка! Вони… вони крутять любов! Вікторія ледве не сіла мимо пуфика в коридорі. Ноги просто відмовилися її тримати. У голові не вкладалося жодне з почутих слів. Оксана Петрівна — поважна п’ятдесятитрирічна жінка, заступниця директора школи з бездоганною репутацією. І Сергій… її молодший братик, який ще вчора у приставку грався
Життєві історії 0
— Мамо, що ти витворяєш? — ледве чутно прошипіла Віка, щільно причиняючи двері на балкон. — Це ж моя свекруха! Чого ти на неї так накинулася з порога?
— Квартира записана на мене. Я пустила вас туди жити, бо ти мій син. Але якщо ти собі придумав, що можеш викинути дружину з власною дитиною на вулицю, то ти дуже глибоко помиляєшся. Він почервонів, наче окропом ошпарений: — Мамо, не лізь! Це моє сімейне життя
Життєві історії 0
Того вечора ніщо не віщувало біди. Я сиділа у вітальні, плела теплі шкарпетки для онуки. Спиці тихо постукували, у телевізорі щось бубоніло, на плиті доварювалася вечеря. Коли в
— Мамо, — дзвоню їй, — ми ж сьогодні святкуємо. Приїжджай на третю, буде торт. — У цей день?! Ти що, зовсім совість втратила? У твого діда роковини! — Мамо, ми ж були в нього на місці спочину вчора. Прибрали могилку, квіти поклали, пом’янули. А сьогодні в дитини день народження
Життєві історії 0
П’ятнадцяте вересня. Для когось це просто ще один теплий осінній день, коли повітря пахне сухим листям і стиглими яблуками. А для нашої родини це день, коли життя і
— Гей, козаки! — гукнула вона. — Млинців хочете? Дімка зупинився. — Хочемо, — відказав просто, по-дорослому. Вони зайшли у двір, чинно посідали за садовий стіл. Їли акуратно, не кришили. Сказали «дякую», а малий Федько — аж двічі. Потім тихо пішли геть. Галина прибрала зі столу й тепло подумала: «Хороші ж діти, виховані
Життєві історії 0
Знаєте, от буває — прокинешся суботнього ранку, за вікном пташки співають, сонечко тільки-но з-за дерев вигулькнуло, і так на душі тепло стає. Галина того ранку млинці смажила —
— Спите до обіду, а бур’яни на грядках уже в пояс! Я у твої роки о п’ятій ранку на ногах була, до сімдесяти літ на фермі спину гнула, а ти що? Хоч би якого пирога спекла, он скільки яблук під яблунею гниє! Лінтюх ти, Таню. Вся в батька свого пішла — це ж він твоїй матері все життя своєю лінню віку вкорочував
Життєві історії 0
Цей рік витиснув із мене всі соки. Здавалося б, мені вже під сімдесят, пора б і звикнути до життєвих викрутасів, але ні… Почалося все з того, що не
«Не хочу я цієї гречки, звари мені картопельки». Зварю. «Ой, ні, вже не хочу, я б капусти тушкованої з’їла…» — згадує Женя. — То вікна їй треба терміново помити, бо пилюка заважає дихати. То десь кольне — викликай швидку! Швидка приїде — а в бабусі здоров’я як у космонавта. То просить, щоб донька моя з нею посиділа, бо їй, бачте, сумно й тоскно. Наскакалися ми біля неї — ворогу не побажаєш
Життєві історії 0
«Двадцять років, Оксано, двадцять довгих років я чула від неї одне-єдине: “Знати його не хочу! Ні того шибеника, ні ту його матір!”» — Євгенія гірко всміхається, безцільно водячи
— Бабо, ти на тій одній конфорці вже скільки років мучишся. Годі. Пора і тобі по-людськи пожити. А ввечері на тій новій плиті я поставила варитися і борщ, і картоплю, і чайник. На всіх чотирьох конфорках одразу. Просто тому, що могла.
Життєві історії 0
Максим мовчки діставав із багажника пакети з продуктами, а я стояла за тюлем біля вікна і дивилася на нього. Мені сімдесят чотири. Що не кажіть, вік такий, коли

You cannot copy content of this page