Життєві історії
— Ну все, тепер можна й про поповнення думати. Андрій підійшов ззаду, по-господарськи обійняв її за талію і тицьнувся носом у шию. Леся стояла посеред кімнати, роздивляючись бежеві
Моя кава давно схолола, вкрившись темною, гіркуватою плівкою. У кухні стояла така дзвінка тиша, що було чути, як на стіні стомлено й розмірено цокає старий годинник. Двадцять років
«Приїжджай, Ганнусю! Негайно! Я дуже чекаю! Ти маєш знати правду». Цей коротенький, написаний ніби поспіхом лист від тітки не на жарт налякав жінку. Тітка Стефа — або ж
Я тримала чашку чаю обома руками. Звичка ще з дитинства, батькова. Тато завжди пив чай саме так — дбайливо обхопивши натрудженими долонями фаянсові боки, ніби чашка була чимось
Братові Грицю стукнуло шістдесят п’ять. Зібралися в нього вдома чималим гуртом — чоловік п’ятнадцять: діти, онуки, невістки, зяті. Я приїхала не з порожніми руками, а з пирогом —
— Ніно, я тобі тарілки принесла, як ти й просила! А стільці Микола трохи згодом притягне. От як повернеться з роботи, так і… Ніно, ти чого? — Валентина
«А я своїх батьків у будинок для літніх людей здав. І коли родичі чи сусіди, закочуючи очі, питають, чи мені бува не соромно, я відповідаю їм їхніми ж
Мені 56. Знаєте, до минулого року я була абсолютно впевнена, що життя — це потяг, який іде за чітким розкладом. Двадцять три роки я пропрацювала в одному й
— Пончику! Ну ти й нахаба хвостата! Я ж тебе вже годував! Ти скоро в двері не пролізеш, шантажисте! Обурений вигук чоловіка змусив Олену здригнутися. Треба ж було
Сонце вже хилилося до заходу, заливаючи старенький дерев’яний ґанок теплим, медовим світлом. У повітрі пахло нагрітою за день м’ятою та свіжоспеченим хлібом. — Бабцю, а Боженька мене справді