Головна

Життєві історії

Курятина їм тверда, свинина — жирна, яловичина смердить. Не знаю я, чим їх годувати, от тільки з крамниці й харчувалися б цілими днями. А де я наберу грошей, щоб кожного на замовлення годувати? Однієї кави тільки дві великі банки на тиждень іде, та й то — ми ж п’ємо абищо, а їм тільки найкращу подавай, а вона майже п’ятсот гривень коштує
Життєві історії 0
— Ну що, Оленко, поїхали твої гості? — Ой і не кажи, Лідо, слава Богу, поїхали. Я за ці два тижні думала: або по світу піду з такими
У юності я ковтнула з десяток модних книжок на тему «Як вдало вийти заміж і бути ідеальною дружиною». Прочитала і нібито забула. Але ці «мудрості» випалили на моїй підсвідомості свої тавра. В одній із таких книжок було золоте правило: хороша дружина повинна віддавати подружній борг завжди. Що б не сталося
Життєві історії 0
Якось шістдесятиоднорічна Тамара Іванівна захворіла. Саме з цього зазвичай і починаються всі жіночі історії раптового прозріння. Хвороба застала так раптово і міцно, що вперше в житті через шалену
— Мамусю, зробиш бутерброди? І чай міцніший, шлунок зводить від голоду, ця коза мене від учора не годувала. — Зараз, ріднесенький мій, — обізвалася Марія з передпокою, стягуючи плащ. — Руки тільки помий! І взуття зніми, заради бога
Життєві історії 0
— Ну що ж, спортивну сумку готуй, Ілюшо! Марія рішуче скидала з полиць чоловічі речі. Навіть не намагалася їх складати — просто жбурляла безформними грудками у роззявлене нутро
— Не соромно таку дитину між люди виводити? Його в клітці треба тримати, подалі від нормальних дітей, раз виховувати не вмієте! Ромчик саме підбіг до мами. — А тобі не соромно так обзиватися? — кинула йому чужа жінка. — Ромчику, не кажи так більше! — раптом суворо попросила Ніна
Життєві історії 0
— О, йде… Знову йде! — зашепотіли молоді матусі, сидячи на лавочках під каштанами. Вони похапцем ховали телефони в сумочки й кишені, напружено витягуючи шиї, щоб краще пильнувати
— Сашку, давай до мами поїдемо, вона ж там зовсім одна-однісінька. Вона мені тільки пише повідомлення, а не дзвонить, щоб я бува не почула, що вона плаче, — благала Катя чоловіка майже щовихідних. — Катю, ми ж позавчора в неї цілий день сиділи… — Але ж це було позавчора
Життєві історії 0
— Це від самого початку була погана ідея, — ділиться з кумою Надією пані Тамара. — Я, як відчувала, була проти цього весілля! Але ж хіба закоханому чоловікові
— У них тут і кухар свій є, і садівник, і жіночка, що прибирає. Мені виділили чудову кімнату, їжу готувати не треба, а годують так, що я скоро в сукні не влізу! Всі такі привітні, душевні. Я тут наче на елітному курорті! — Але ж у тебе тільки один вихідний! — не здавалася донька. — Та я тебе прошу! Після тридцяти крикунів у групі — одне маля для мене просто забавка
Життєві історії 0
— Ти, мамо, егоїстка! Тільки про себе й думаєш! — випалила Аліна в слухавку так, що та аж гарячою стала. — Я?! — щиро здивувалася мати. — Так!
— Налисники з сиром! — урочисто оголосила вона з усмішкою, яка на мить осяяла її обличчя. — Ви ж там, мабуть, у своєму готелі нормально й не їли. А в мене сир домашній, свіженький, із ринку. — Мамо, дякую, звісно, за турботу, — розгублено пробурмотів Влад, забираючи лоток. — Але ми ще спимо, з дороги ледве живі. Ти йди, давай пізніше зідзвонимося
Життєві історії 0
Їхнє весілля відгуляли дуже скромно — чоловік тридцять, не більше. Затишне кафе на околиці міста, білосніжні скатертини, теплі осінні квіти на столах і жодного нав’язливого тамади з тими
— Діти повинні дихати цілющим морським повітрям, а не киснути в задушливій бетонній коробці! — безапеляційно заявляє свекруха кожного літа, при будь-якій зручній нагоді. — Ми з покійним Петром щоліта вивозили сина до Криму чи в Одесу! А ви що? Іпотека, робота… Це все відмовки для ледачих
Життєві історії 0
Власна квартира, за яку щомісяця доводилося віддавати левову частку сімейного бюджету у вигляді іпотеки, з’їдала майже всі доходи. Зате у дівчаток нарешті з’явилася своя власна кімната! Нехай поки
— Яйця, твердий сир, кунжут, — розміреним голосом скомандувала Мама. Вітюша миттю розчинився в юрбі. А за хвилину вже виринув із потрібним набором і на ходу склав усе до візка. — Шоколад. Лимонад. Мармелад, — відрапортував він таким тоном, ніби здавав звіт. — Гіркий. Ні. Без цукру, — так само беземоційно відрізала Мама
Життєві історії 0
Ніхто на нашому базарі достеменно не знав, звідки вони взялися. Здавалося, ці двоє просто матеріалізувалися з ранкового туману. Їхні обличчя неможливо було запам’ятати, а імена швидше скидалися на
Андрію, їмо ми продукти, які в магазинах грошей коштують. І я не можу, як ти собі думаєш, розтягнути один памперс на цілий Божий день! Ти взагалі цінами цікавишся? Чи, може, думаєш, що буханка хліба п’ять гривень коштує? Закінчилася твоя тисяча швидко, бо на ній не можна вічно виїжджати
Життєві історії 0
— Знаєш, я зараз просто дивлюся на все це і відчуваю глибоке моральне задоволення. Аж на душі теплішає, — ділиться зі мною кума Марина. — От так воно

You cannot copy content of this page