Головна

Життєві історії

Пакет упав, і яблука лунко розкотилися снігом. — Ти? — зойкнула вона. Перед нею стояв Павло. — Вибач, я зовсім не хотів тебе налякати, — розгублено пробурмотів він, нахилився і почав збирати яблука
Життєві історії 0
Взимку сутеніє рано, а ліхтар у дворі знову не світив. Аліна саме поверталася з роботи, обвішана пакетами з продуктами. Біля самісінького під’їзду чиясь рука раптом перехопила її ношу.
Тому Марійка відклала качалку й дістала з духовки чавунну бабусину сковорідку. З тих, на яких ще можна було насмажити картоплі на чималу родину. — Це що означає? — Петро якось на зльоті пригальмував, а голос виказав, що він різко передумав. Ні, знайомства з цим предметом у нього ще не було. Але ближче знайомитися, до чого все йшло, Петро не хотів би. — Маріє, — він перейшов на діловий тон. — Це, — вказав на сковорідку, — трохи… Вам не здається
Життєві історії 0
— Хто в домі господар? — гукнув Петро. — Ну, якщо ти не знаєш, тоді я! — віджартувалася Марійка. — Ти що, взагалі? — обурився Петро. — А
Слухай, а я тут вичитала, що святити, виявляється, можна не все! Пишуть, що тільки яйця, паски та наливочку. Ну, не знаю… Ми ж усе життя і сіль носимо, і ковбаску з хроном, і сало. А люди, я сама бачила, і щось міцненьке в кошик ставлять. Ще ж яблучок треба покласти, щоб дітки свячене їли
Життєві історії 0
Подзвонила вона мені ближче до обіду. Бідкалася на тісто, божилася, що наступного разу вже точно купить готові паски в магазині, їй-богу! Питала, чи я вже печу. А я
— У п’ятницю він до батьків їде по паски. Я сама спекти не встигаю, то мама сьогодні пече. Тобі теж привезе. Тож тепер аж наступного тижня питай
Життєві історії 0
— Тетяно, привіт! Ти ж мені свого чоловіка обіцяла позичити ненадовго. Він сьогодні дуже зайнятий? — Ірина підійшла до вікна й зітхнула, дивлячись на перекошений карниз. — Ні,
Ну, я не знаю… Підгузки можна вже й не купувати, хай до горщика звикає. Продукти треба якось із розумом готувати. Моя мама розповідала, що примудрялася одну курку на нас чотирьох ледь не на весь тиждень розтягнути! Пральні порошки чи мийне можна було б і дешевші брати
Життєві історії 0
— Накажеш мені спокійно дивитися, як донька з онуком недоїдають? Чи коли дитині немає за що ліки купити? Звісно ж, я їм тягну: то торбу харчів підкину, то
Усе село влітку наповнювалося дитячим сміхом, усім привозили онуків. Я й не думала питати матір, хоче вона чи ні, вважала, що їй це в радість. Що з тією Юлькою клопоту? Вона ж дівчинка, по парканах не лазила, по деревах теж. Сидять із подружками на лавці, шепочуться, регочуть цілими днями, вінки плетуть та на річку бігають або в поле по суниці
Життєві історії 0
— Сама винна, мамо, сама й розсьорбуй, — сердито заявила Юля. — Ти ж хотіла свободи. Насолоджуйся тепер, хто тобі заважає? — Але ж я в лікарні! Яка
— І куди ти підеш? Сина мого попід мости потягнеш? Дитину я тобі не віддам, йому потрібен спокій і лікування. До своєї матінки поїдеш? Показувати моєму хлопчику вітчима, який і дня тверезим не буває? Оце вже дзуськи! Не хочеш жити по-людськи — іди на всі чотири сторони. Сама, без сина
Життєві історії 0
Чотири роки тому Христина пройшла крізь справжнє пекло: мало того, що чоловік, як з’ясувалося, скочив у гречку, так ще й власне життя довелося збирати по шматочках — він
Уяви: я тут, на дачі, зовсім сама. До мене в гості приїжджає найкраща подруга, а за компанію привозить свого симпатичного розлученого брата. Потім подрузі раптом «терміново» треба по справах, вона їде, а я спокійнісінько залишаюся ночувати в хаті з цим чужим тобі мужиком. Увечері ми з ним мило п’ємо ігристе біля каміна, а зранку він у самих лише плавках по-хазяйськи розгулює нашим газоном і засмагає пліч-о-пліч зі мною. Ну?! Якою б була твоя реакція, га
Життєві історії 0
— То виходить, ти на дачу цими вихідними не їдеш? — Только зазирнув до кімнати, нерішуче переминаючись із ноги на ногу біля порога. — Звісно ж, ні! —
— Доню, це мій спадок, і я маю повне право ним розпоряджатися. Так, житиму пів року там, пів року тут. І ні, постійно я ніде не сидітиму, і вас із зятем до себе не пущу. Працюйте, складайте копійку до копійки, наживайте своє. Дідусь обіцяв? Я казала? Але ж дід заповіту не залишив, а я… я просто передумала
Життєві історії 0
— Не розумію я твою маму, от чесно, не розумію, — скрушно хитаючи головою, зітхнула свекруха. — Ну як же так? Це ж виходить… на двох стільцях одночасно
Тітка Світлана пекла той пиріг усю ніч! Старалася! А ти при всіх людях заявляєш: «Фе, це схоже на підгорілу підошву!» Уявляєш, як їй було прикро? — Але ж це правда! — вперто хитала головою дівчинка. — Ви з татом самі вчили: правда — це добре. І пахло там справді дивно
Життєві історії 0
З самісінького дитинства Оленка не вміла тримати язика за зубами. Точніше, страждала від цього не вона, а її мати, якій доводилося раз у раз червоніти за доньку. —

You cannot copy content of this page