– Раєчко, я тут сюрприз тобі приготував. Котлет насмажив, салат зробив. Втомилася, моя ластівко? Проходь, мий руки та за стіл
Валерій глянув на свою дружину, яка спала на дивані, і важко зітхнув. Рая була вже не тією тонконогою ланню, як 25 років тому. Ех, а які за ним
— Рідні мої, приїхали, – кидається до них старенька. – Як давно я вас не бачила. А ті відповідають: — Ми тепер тебе, люба наша мамо і бабусю, часто відвідуватимемо. А хочеш, і до себе заберемо?
Як у невеликому двоповерховому будинку на краю маленького містечка з’явилася нова сусідка, ніхто й не помітив. На вигляд вона була непоказною, одягалася в одяг тьмяних тонів. Світло в
– Матусю, нарешті ти поряд. Я тепер часто до тебе приходитиму. Бачиш, все як ти хотіла: однокімнатна квартира, і будинки наші поряд, на одній вулиці
Ніну Леонідівну донька привезла із села до міста. Старенькій вже було за вісімдесят, і вона дала згоду переїхати ближче до дочки, зятя та онуків. – Матусю, нарешті ти
“Сталося щось погане” – крутилася в голові Світлани одна єдина думка. “Це я своєю злістю його довела. Боже, аби все було в порядку
Світлана роздратовано потерла скроні. Голова стала важка, варто було Ігореві згадати свою рідню. Взагалі спочатку у них склалися непогані відносини. Світлану завжди привітно приймали, мати Ігоря вічно метушилася
– А де Марина? – Має запис до майстра в манікюрний салон. – Ви посварилися? Подали заяву про розлучення?!
Із самого дитинства Сергій жив просто у тепличних умовах. Мама і дві старші сестри здували порошинки, навперебій розхвалюючи хлопця. Сергію тільки й залишалося, що приносити зі школи п’ятірки,
Не пощастило дівці. Майнуло щастя по молодості. Зустріла вона хорошого хлопця, сільського. Жили вони тут років із десять, донька росла
– Одружуйся, брате, ну або так сходься, нині по-різному можна. Тут ось мода пішла – на молодих одружуються, сам нещодавно дізнався. У місті у нас, знайомий мій, йому
П’ятнадцять років тому Тамара була молодшою і набагато жорсткішою. Завжди любила все нове, прискіпливо оглядала в магазині кожну річ, навіть хліб огляне, чи немає вад якихось на свіжоспеченому продукті
— Ти кабачки куди встромиш? – діловито поцікавився Микола Петрович у дружини. — Та ось же, поруч із гарбузиками, – вказала рукою Тамара. — Гарбузик, гарбузик, – передражнив
— Марійко? – ахнула Соня. — Здрастуйте, господарі! – сказала Марія Сергіївна, – якщо приймете, то спасибі. — Та як же не прийняти?! Проходьте! Скільки ж років минуло?! — Та ось сорок рочків, як на калькуляторі відлетіли, – сорок років, виходить, не бачилися. Павла хоч впізнаєш?
Тихо річка шумить, нікому про себе не розповідає. З берега глянеш – спокійна водиця, чиста, в неї подивишся – душа очиститься. Бавляться Софійка та Марійка біля берега –
Він виклав на стіл усі свої продукти, крім напоїв, і сказав, щоб забрала собі. Заперечення не приймаються. Та там і було всього нічого: ковбаса, масло, баночка шпрот, пачка печива, банани і яблучний сік. І це була його перша, але не остання допомога
Дружина поїхала у відрядження, донька у батьків, а Володимир залишився один. Якось навіть незвично. Дружина Марина рідко їздила куди-небудь, але тут колега захворіла, довелося їй виконувати цю місію:
Леонід взяв величезний букет. Він тихо відчинив двері своїм ключем і навшпиньках увійшов до маминої кімнати. Але вона все одно прокинулася. — Льоня! Ти повернувся? Ти чого? — Нічого, поспи ще, матусю
— Ти тільки глянь на це, Льоня! Глянь! Вона досі перечитує цього листа. Невже вона його й досі так кохає? Біля маминої швейної машинки лежав конверт. Сестра Лілька

You cannot copy content of this page