Життєві історії

— І карниз заберу! Я його сам купував, між іншим, і вішав! — Та забирай! — І вафельницю! І тостер! Валерія схрестила руки на грудях і незворушно спостерігала

Дарина розуміла, що на неї чекає найскладніше — доглядати бабусю. Старенька мала круту вдачу і не любила нікого зі своїх родичів. Дарина й поїхала лише для того, щоб

Ігор вимив руки й сів за стіл. Тарілка борщу вже чекала на нього. Його дружина, Олена, щось збирала в пакет. — Знову онукам збираєш? — запитав Ігор, хитаючи

— Ще не подала, але пригрозила, що подасть. Поїхала зараз з дитиною до батьків на дачу, тиждень там вже безвилазно, а мої дзвінки взагалі скидає, образилася її величність!

— Тату, ти не приїжджай на наше весілля. Ну, правда, що ти будеш мотатися даремно. Та й компанія для тебе там невідповідна… — Зоряна ніяково посміхнулася. — Ми

— Сашко, а чого валіза в коридорі? Тільки не кажи, що тебе знову на всі вихідні у відрядження! Ми ж на дачу збиралися! Ну що ти мовчиш? Скажи

— Налаштувала? Так. І не збираюся цього приховувати. Хоча… я від доньки просто не стала приховувати правду. Ні тоді, ні потім. А що я мала говорити? Марина нервово

Їй було дуже соромно. І ще й незручно, якось аж винною себе відчувала. Так хотілося, щоб та Іра з третього поверху вже нарешті з’їхала звідси. Хоча, звичайно, було

— Це було її свідоме рішення, а тепер вона вже не справляється. І не дивно: племіннику 19 років. Розум у нього, як у п’ятирічного, а фізично він дуже

Валентина готувалася до свого шістдесятиріччя з душею і ретельністю, як завжди. Вона заздалегідь склала меню, закупила продукти, два дні провела біля плити. Все мало бути по-особливому: гарно нарізані