Життєві історії
П’ять років тому в родині сталася важлива подія. Тетяні Петрівні у спадок дісталася дача. Пішла з життя якась там родичка, майно якої в різному розмірі дісталося Тетяні Петрівні
— Записали онука до школи, – цікавиться у своєї знайомої Зінаїда Дмитрівна, – вам же у вересні йти? — Дочка вирішила, що не поведе дитину до школи, їй
— Я їй одразу казала, що вона даремно все це затіяла взагалі, – каже приятельці Софія. – Нічого доброго з цієї витівки й не вийшло, перелаялися тільки всі.
— І тут я дізнаюся, що брат тепер ще з дружиною та переїжджають до бабусі! Тобто просто інтриг і задобрювання бабусі їм було мало, вирішили діяти рішуче, –
Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на хвилиночку… — Мамо, марно, нічого не допомагає, може, швидку викликати… — Аня, заспокойся, треба
— Мені іноді вже здається, що це не моя, а його мама, – зізнається Олена подрузі. – Ну, де не посій там і вродить, чесне слово. У мене
– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена
Життя моє важко назвати легким. Зростала в багатодітній сім’ї, батьки мої багато працювали, та грошей нам ледве на харчі вистачало. Одяг один за одним доношували. Згодом я виросла,
— Куди вона тепер із дітьми? Одежинки і тієї й не залишилося, все пропало… ех, якби знати… так відсікли б вогонь. Люди перемовлялися тихо, сумно дивлячись на господиню
— Що ти мовчиш, Геннадію? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину? Я це так не залишу, ти промовчиш, а я до суду піду. Так і