Головна

Життєві історії

П’ятнадцятирічний Андрій обійняв діда, і Костянтин Миколайович, зворушений, обіймав улюбленого онука. Злата дивилася на них і розуміла, що ось вони — щасливі хвилини. Бачити, як дід і онук обожнюють одне одного — навіть заради цього варто було їхати. Щороку вони сім’єю приїжджають до батька перед самим Новим роком, щоб привітати
Життєві історії 0
Нічне чергування завершилося операцією. Хвору привезли під ранок, і ситуація вимагала невідкладної допомоги. Операційна бригада, як єдина команда, розуміла одне одного з пів слова, і навіть погляду було
— Дурненька, їй всього 24 роки. До того ж, є в кого бути дурною. У мене, у кого ж іще! — хитає Ірина Степанівна головою. — Я ж теж свого часу наробила дурниць. Зараз би в Дарині було у власності дві третини квартири. Дивись, Насті б і совісті не вистачило так з рідною донькою чинити
Життєві історії 0
— Зізналася, що вона підписала відмову від своєї частки в квартирі. Настя їй за це дала щось там на перший внесок, але, звісно, замало дала. Половина двокімнатки значно
— Ти крадеш гроші, щоб на моря з донькою роз’їжджати? Ти мені брешеш! Ти відпочиваєш у той час, коли я дзиґою кручуся з нашою дитиною! І полетіли епітети: негідник, дурень, козел, і так далі. І не тільки епітети, а й деякі речі в чоловіка, зокрема і важкенькі. — Я бачити не хочу твою доньку! Мені її тут не треба взагалі
Життєві історії 0
«М’яко стелила, такою розуміючою здавалася», — посміхається Ольга Леонідівна в розмові з подругою. — «Спершу вона навіть подарунки онуці якісь дарувала». — Демонструвала розуміння, — киває приятелька. —
— А коли ж їм стати батьками? Ось усі зараз говорять, мовляв, встаньте на ноги, обзаведіться житлом, тоді вже плануйте сім’ю. І що? Мені 42 роки, через три роки я нарешті кредит виплачу. Якби ми не стали батьками, коли були молодими і дурними, то і зараз би без дітей жили. І не впевнена, що взагалі наважилися б
Життєві історії 0
— Ну так теж не можна, я вважаю, — жінки обговорюють ситуацію в родині сестри однієї з них. — Це ж твоя донька, тепер вона чекає твого ж
— Як нічого й не було, зателефонувала мені, привітала. І одразу ж заявила, що вона в серпні приїде, — посміхається Віта. — Звісно, я їй одразу сказала, що не налаштована з нею «родичатися» і в себе в квартирі її приймати. Винайматиме житло? Нехай їде, онука покажу, навіть у дім пущу, щоб чаю попити з сином рідним, не більше
Життєві історії 0
— Сьогодні точно в батьків ночую, а чоловікові сказала, щоб за два дні його мами в нас не було, — каже Віта подрузі, з якою зустрілася біля батьківського
— Ну ти як не від світу цього, — хитаючи головою, говорила мати. — Всі дівчата коси заплітають, сукні шиють та в клуб ходять, а ти все на пристані з чоловіками. І що ти в цьому знайшла? Негарно. — Не знаю, мамо, — Тамара опускала погляд, хмурилася, а потім усміхалася і продовжувала: — Тато ж хотів сина. Ось я за нього
Життєві історії 0
Поліна дісталася вокзалу вчасно. Потяг, яким її молодша сестра Тамара мала приїхати, ось-ось мав з’явитися з-за повороту. Поліна уважно вдивлялася у вигин рейок, що ховалися за старими, напівзруйнованими
Хата була тепер завжди чисто прибрана, піч у зимову пору витоплена. На плиті в баби Каті стояв свіжий обід, а в холодильнику — улюблене бабусине молоко і сметана з сиром
Життєві історії 0
Катерині Сергіївні вже йшов вісімдесят третій рік, а жила вона давно сама на околиці маленького міста. Її єдина донька Рита вдруге вийшла заміж у Києві, і не раз
— А моє життя — це ви. Діти мої та онуки. А коли у вас миру немає, то й жити мені нема чого. І чоботи не потрібні ніякі. Чи до чобіт мені… — Мамо! А здоров’я? Я ж тобі, щоб тепло було… — А я ось бачу, що Ірці взути нема чого, очі сумні. Чоботи як дістала, як взула — очі горять, радості повні штани! Так і я щаслива, найщасливіша
Життєві історії 0
Сашко їхав на малу батьківщину. Мама чекала його завжди. І сестра Галя, звісно, теж… Хоч на сестру він був ображений. Якось привіз мамі чобітки, такі, що очі привертали,
Твоя дитина — твоя відповідальність. — Оце так, — зло «огризнулася» донька. — Які розмови пішли? А хто це мене, пам’ятається, просив подарувати онуків? Боявся не дочекатися? Ну ось, будь ласка, хоча я і не надто до цього прагнула. Просила? Візьми
Життєві історії 0
— Я й не сперечаюся. Розлучення — не привід ставити на собі хрест, але й так теж не годиться, — зітхає Олена Андріївна. — Марійка за мамою сумує,
— Я з роботи, я не обідав сьогодні, дай мені хоча б поїсти, — говорив Максим дружині. І чув уїдливе: — А я не втомилася? Моя робота 24/7, а мені теж відпочинок потрібен. А ти запитав би: а я їла? А я, між іншим, годуюча мати! Ти батько чи хто? Чому тебе взагалі не тягне до дитини? Або це ти про мене просто думати не хочеш? Вважаєш, що якщо я в декреті сиджу, то зобов’язана одна з малюком цілий день крутитися?
Життєві історії 0
— Ви не лізьте, будь ласка, Алло Вікторівно, це наша справа, і ми самі розберемося, якщо вже Ви синові не змогли прищепити почуття відповідальності, — таку відповідь отримала

You cannot copy content of this page