Головна

Життєві історії

Іра замерла. Руки з півоніями повільно опустилися. Бо цей голос вона знала краще за свій власний. Це був голос її чоловіка. Сашка. Олександра Вікторовича, який ще вчора вранці цілував її в маківку й казав: «Поїду до батьків на дачу, трави там по коліна, треба покосити, мама ж просила»
Життєві історії 0
Іра вийшла з електрички, потягнувши за собою невелику валізу на коліщатках. У руках вона тримала оберемок розкішних півоній — знаєте, таких ніжно-рожевих, які Оленка обожала ще з університетських
І пельмені якраз встигнете зліпити. Я бачила рекламу фермерського магазину біля вашого дому, там і м’ясо, і сметана є. Прогуляєтеся. Я вже друзям пообіцяла, що будуть пельмені ручної роботи
Життєві історії 0
Катерина Денисівна глянула на годинник і, накинувши куртку, вийшла з квартири. Осінь уже впевнено господарювала: вітер проймав до кісток, і дуже хотілося повернутися в тепло, до чайника. Але
— Ну що, синку, бачиш тепер, як я її вимуштрувала? — голос Ольги Степанівни був задоволеним. — Мовчки все терпіть, гроші заробляє, машину он купили. Казала ж я тобі — знайдемо слухняну. Головне — волі не давай, а то ще загордиться. Дружину треба в їжакових рукавицях тримати
Життєві історії 0
Вікторія завжди вірила, що терпіння — то головна чеснота жінки. Її мама, людина м’яка та поступлива, часто повторювала: «Стерпиться — злюбиться, доню». П’ять років заміжжя Вікторія перевіряла цю
— Ну, ти й згадав, — усміхнувся Михайло. — Перший клас! Коли це було? — Нещодавно, — знову вперто наполіг Іван. — Ага, авжеж… Ні, Ваню, тепер усе по-іншому. І ковзани інакші, і навіть лід на ковзанці не такий, як колись
Життєві історії 0
Вони лежали в палаті на лікарняних ліжках, що стояли зовсім поруч. Закинувши руки за голови, старі друзі мріяли про те, що чекає на них за цими стінами. —
— Ваню! Іванко! Ти живий? — вона гладила його обличчя тремтячими руками, відкидаючи вбік яблука, що розкотилися травою. — Скажи хоч слово! Іван Тимофійович розплющив очі, скривився від болю. — Живий, куди я дінуся… Тільки ногу, здається, вивернув. Сильно пече
Життєві історії 0
— Вісімдесят два роки, а все туди ж! Вона ж вдова, вільна птаха! От і прилипла, як реп’ях до кожуха! А ти й радий, усміхаєшся на всі зуби!
— Розумієш, ма… Вона ніби й нормальна. І я її люблю. Коли в мене щось виходить, вона хвалить. Трошки, але хвалить. А як не виходить, одразу каже: «Ти що, дурний?». І весь час пророкує, що я двірником буду працювати, якщо іспити не здам. А ще порівнює з іншими учнями! Мовляв, он Петрик прийшов повним нулем, а тепер інтеграли лускає
Життєві історії 0
— Я до неї більше не піду, — сказав Сашко, впустивши рюкзак біля порога і примостившись поруч прямо на підлозі. Величезні кросівки з яскравими шнурками (Господи, коли він
— Микита заїжджатиме до мене — і продукти купить, і в лікарню підвезе, якщо треба, — пояснювала Софія Андріївна. — І коли він був востаннє? — тихо спитала Віка. — Та вчора ж і був. Віка зрозуміла, що старенька обманює. Відро для сміття було повне під зав’язку й уже «пахло», а хлібом на столі можна було цвяхи забивати
Життєві історії 0
Про те, що бабусю переселили, Віка дізналася від сусідки. Вона, як і зазвичай, приїхала провідати стареньку на іменини: купила її улюблений бісквітний торт і пакунок стиглих слив —
— Ніколи не думала, що доживатиму віку в будинку для стареньких, — тихо схлипувала Вікторія Борисівна. — А тобі скільки років? — Сімдесят. — Мені сімдесят чотири, — почала розповідати Юлія. — Коли сюди потрапила, теж сімдесят було
Життєві історії 0
— Ну, чого ти плачеш? — сусідка по палаті лагідно погладила її по голові. — Другий день уже в нас, і все сльози ллєш. Тебе як звати? —
— Може, ви мені квартиру купите? Маленьку якусь, під ремонт. Будемо її здавати, от і матиму надбавку до пенсії, на ліки вистачатиме. — Мамо, ти що? Яка квартира? У нас немає таких грошей! — Як немає? Ви ж якраз збиралися купувати, кажете, що вже непогано назбирали… — Так ми ж собі збирали, мамо
Життєві історії 0
— Мамо, ну де ми стільки візьмемо? У нас просто немає таких грошей! — Як це немає? Ви ж на власну квартиру збирали, я точно знаю. — Збирали,
Ганна забрала дівчаток з гуртків, забігла за продуктами, приготувала вечерю — пюре з котлетами та салат із сезонних овочів. Тишу перервав звук ключа. Максим зайшов похмурий, кинув ключі на тумбочку й попрямував до вітальні, навіть не глянувши на дружину. А Сергій, як завжди, був «на підйомі»
Життєві історії 0
За вікном промайнула зграйка галок, і на коротку мить Ганна завмерла, проводжаючи їх поглядом. Колись і вона так літала — легка, незалежна, впевнена у завтрашньому дні. Була успішною

You cannot copy content of this page