Головна

Життєві історії

— Тітонько Женю, за що вони так із нами вчинили? – у голосі Ліди був такий біль і образа, що Євгенія Іванівна здригнулася. — Твої батьки чудові люди, дівчинко моя, я їм вдячна за те, що виростили тебе. Благаю, не засуджуй їх, пізно про це думати
Життєві історії 0
— Тітонько Женю, вітаю! Це Ліда, Галинчина донька. Ви, мабуть, і не пам’ятаєте мене, — пролунав молодий голос у слухавці. Євгенія Іванівна аж затремтіла, в горлі пересохло, і
— Ми з мамою своє насіння висаджували завжди, я вам теж привезла. Ось огірочки, дрібні й без колючок, які обіцяла, а це динька, солодка-солодка, її мама дуже любила, теж взяла. — Сумуєш? — Запитуєте… Дуже. — У мене є секрет, на тижні дізналася, але нікому я ще не говорила, все чекаю слушного моменту
Життєві історії 0
— Боже мій, а хто ж тебе заміж гнав? Хто тебе силоміць до цього Борьки на шию вішав і змушував кричати: “Жити без нього не можу, не губи,
Сміялися, що коли дітей їм годувати принесли, у них бирки були погано до ручок прив’язані, і вони самі перев’язали. Невже вони тоді своїх доньок і переплутали? Ларка завжди була реготуха безтурботна, та й Галина, хоч і хороша господиня, але бачить теж погано. Тепер дівчаткам тринадцять скоро, як вони сприймуть, якщо дізнаються, що їхні матері й батьки їм чужі?
Життєві історії 0
— Мені б таких батьків, як у тебе, Віро. Я б завжди відмінно вчилася і слухалася їх завжди. Казала подрузі Іринка, малюючи прутиком на піску. Сиділи вони в
— Я не знала нічого, оговтатися не встигла, як Борис з нею розписався знову. Просто приїхала одного разу брата провідати, привезла гостинці деякі з дачі, а двері мені відчинила Тома. Цвірінькає мило так, мовляв, зрозуміла, що Борис в її житті — це і є справжнє, що вона тепер з ним до кінця, що буде доглядати, дивись, поживе довше
Життєві історії 0
— Вони десять років уже не жили разом, невже ти думаєш, що там якась особлива любов раптом заграла? — сердиться Оксана на дружину брата. — Ні дитини спільної,
— Ні, мамо, у нас не роздільний бюджет, усі витрати спільні, і збираємо ми зі спільних грошей. У сенсі, з наших зарплат. З моєї та Софії, а гроші від її квартири йдуть їй, точніше, вона їх на мамин рахунок одразу запустила. Теща на карту отримує гроші, куди далі складає — не знаю
Життєві історії 0
— Назбирують, але повільно ті накопичення йдуть, — відповідає на запитання про те, чи не намічається розширення житлової площі у її сина та невістки Катерина Андріївна. — Бо
Сашко посміхався як дитина, побачивши на підвіконні кухні свій букет у вазі. — Є! – грюкнув він у долоні, і затанцював по кімнаті. Тепер двічі, а то й тричі на тиждень він передавав Лізі через свого посильного то квіти, то коробки цукерок або зефіру, бентежачи дівчину та вганяючи її у фарбу
Життєві історії 0
Сашко був у чудовому гуморі. Батьки йому придбали невеличку квартиру в двоповерховому будинку, зовсім близько від його роботи. — Досить вже з нами телевізор дивитися, — серйозно сказала
— Гаразд, досить, Ганнусю, журитися. Що зроблено, те зроблено, а тепер треба думати, як жити далі. Кімната у тебе є, і вона тебе чекала, все як було, навіть твої шкільні щоденники. З роботою покумекаємо, а машина моя он, під вікном стоїть. Я на ній уже не їжджу, старий став, забирай! Тож ти не все втратила, у тебе є родина, у тебе є я і бабуся
Життєві історії 0
Ганна знала, що дідусь її спосіб життя засуджує, і це її дратувало. Він бурчав про шалені гроші, які вона витрачає на ганчірки й ресторани, про несерйозну роботу в
Пару разів я просила її посидіти з сином, коли дуже треба було. Ну і явно помічала, що свекруха скрізь залізла, все подивилася, все перерила. Немає у нас з чоловіком таємниць і секретів особливих, але ж неприємно, коли в твої труси лізуть, речі перебирають, у паперах порпаються
Життєві історії 0
Лариса пів року тому вийшла на роботу після відпустки по догляду за дитиною. Синочку, а йому вже три з половиною рочки, відвідує садочок. Ходить поки що не дуже,
— Я картоплю посмажила, їсти будеш? — Таке лайно не їм! — Мамо… — Що? — За навчання треба заплатити… — Не мої проблеми, ти доросла, сама заробляй! — У мене немає стільки грошей… — Ти що, недолуга дівчинка? Йди, і не стій тут як вівця
Життєві історії 0
— Ну мамо, ти чого така незграбна, як та вівця? Скільки можна тобі товкти: ось сюди натисни! — Я тобі зараз як дам вівцю по лобі, грубіянити вона
— І онучат уже передчувала, — усміхається жінка. — А що? Нормальне бажання. Роки йдуть. Не в сорок же років Іринці за первістком вирушати. А тут уже майже рік зустрічаються, самі про весілля заговорили при мені
Життєві історії 0
Коли в житті Ірини з’явився Назар, Зоя Іванівна щиро раділа: начебто приємний молодий чоловік, працює, красиво залицяється, та й доньці він, видно, до душі припав. — Я раділа,

You cannot copy content of this page