Життєві історії
— Так мені й сказали, що я просто погуляти хотіла, чого в сестри чоловіка я, звісно, дозволити собі не могла, тому й з’їхала від неї в готель, —
— Чула, у Олени Борисівни щось трапилося? — У якої Олени Борисівни? З першого поверху, що в трикімнатній живе? Від якої чоловік пішов? — Ну так, та, що
Стояла вона довго біля старої хвіртки, аж руки зморшкуваті сховала під пожухлу куфайку, і все дивилася на вікна того зеленого флігеля, що за вишнями причаївся. Стояла так довго,
— А як тебе звати? Га? Гучніше говори, Данилова Людмила? То ти що, чужа нам? Чому не нашенська, не Кузьменко? Чого прізвище чоловіка не взяла? — бабуся зсунула
— Ну що, запросиш до себе? — Андрій запитально подивився на Світлану, і в неї серце заколотилося з шаленою швидкістю. Та що ж вона коїть? Адже ще пів
Колі здалося, що грюкнули вхідні двері, і він зрадів — може, це тато раніше обіцяного часу додому повернувся? Голоси були чутні у спальні, Коля відчинив двері, вбіг і
— У моєї свекрухи до онуків дивне ставлення. Ні, на словах вона їх любить, але, знаєш, якось обережно, ну, або щоб сина свого не ображати, — розповідає Галина.
Марина Юріївна різко прокинулася на дачі від усвідомлення думки, що раптом прийшла їй у голову: Господи, мені ж сьогодні п’ятдесят дев’ять, а скоро вже й шістдесят! Як же
— Розлучаюся з твоїм батьком! Все, годі! Двадцять п’ять років терпіла! Мама стояла посеред кухні з мокрою ганчіркою в руках. Обличчя червоне, очі аж блищали від сліз. Ярина
Дарину дратувало, що мама ходить мити підлогу і прибирати в квартирах до чужих людей. Вони це особливо не обговорювали, але Ніна Іванівна знала, що донька її соромиться. —