Головна

Життєві історії

Він самостійно збирав у контейнер обід для Лізи на роботу — «я не хочу, щоб ти їла невідомо що у вашій їдальні». Дозволяв випивати їй одну чашку кави на три дні, а чай можна було пити тільки зелений. Кількість солодкого теж контролювалася жорстко, хоча дівчина не була ласункою, та й зайвої ваги в неї не спостерігалося
Життєві історії 0
— «Тепер я твій чоловік. І, як нормальний чоловік, тепер несу відповідальність за тебе. За свою дружину», — ось так, трохи пафосно, але від того не менш зворушливо
А я багато років мріяла про те, щоб після роботи лягти й лежати, щоб ніхто не «мамкав», не питав, що пожерти, щоб вийти на кухню, а там чисто
Життєві історії 0
— Просто не можу більше так, — каже Алла, мало не плачучи, найкращій подрузі. — Це не моя мрія була, я думала, що хоч на схилі літ відпочину,
— Це що таке?! Чому він у тебе сам сидить і уроки робить? Ти що за мати така, я питаю? Де твій материнський інстинкт? — одразу в наступ перейшла. Улюблена тема. Я завжди виховую свою дитину не так, як виховували мене, отже, на її думку, точно роблю щось неправильно
Життєві історії 0
— У мене з Сашком, моїм сином, ще з першого класу договір: уроки він робить сам, як розуміє, а я тільки дивлюся одним оком ввечері, коли все вже
Батько на шостому десятку життя, наче з глузду з’їхав: зустрів юну красуню. Їй лише 25 років, вона навіть молодша за саму доньку його – Любу, якій нещодавно 27 виповнилося
Життєві історії 0
— Мене тоді за людину взагалі ніхто не вважав, — починає свою невеселу оповідь Люба. — Ми вже з Андрієм (він тоді ще нареченим був) винаймали житло десь
— Мамо, я сиджу в туалеті, а вона світло вимикає і кричить, що я світло палю. Мені у ванну треба було, а вона не пустила, стала з качалкою й стоїть. Мені що — боротися з нею? — Оце ще придумала, Клаво? Вона ж посеред білого дня митися, ну що це таке? У суботу ж милася
Життєві історії 0
Найперше, що вона придбала, як тільки переїхала, був вазон з кімнатною квіткою. — Який вам, дівчино? — лагідно питає продавчиня. — Та будь-який, — розгублено відповідає Марина. —
— Мені майже 70 років, а тобі лише 58! То хто про кого має дбати?! Так, сталося, що я колись була єдиною опорою для тебе та Колі. Я готувала, прибирала за вами, відводила до школи й повністю замінила батьків! А тепер ти смієш говорити, що я вигадую хвороби, аби не приїжджати до тебе в гості?! Надю, ти вже давно доросла людина
Життєві історії 0
— Валю, ти де? Цілий день телефоную! Чому слухавку не береш? — Голос Надії Петрівни був скривдженим і незадоволеним. Вона терпіти не могла, коли сестра її ігнорувала. —
У пакеті був свіжий багет, червона ікра, мандарини та яблука, дорогі шоколадні цукерки та шинка. Курки, щоправда, не було, але не з пустими руками, як вона сказала, бабуся повернеться до свого Василька. Оце вони бенкетуватимуть! І її Вася напевно одужає, і вони будуть разом жити довго та щасливо
Життєві історії 0
Бабуся не встигла: двері автобуса зачинилися, і він плавно рушив від зупинки. І тут же проїхався своїми великими колесами прямо по пакету з продуктами, що випав із рук
Славко познайомив дівчину зі своєю матір’ю, і з’ясувалося, що мати Слави — це Наталя, перша дружина Олексія. Виходить, старший син Наталі – Дмитро – брат Олені по батькові, ну а Слава – її наречений – доводиться братом Дмитру по матері. Ну майже «Санта-Барбара», так ось наплутало життя в цих двох сім’ях
Життєві історії 0
Давно це було. З дитинства пам’ятаю Олексія. Коли приїжджала до бабусі в село, то Льошка (ми тоді його звали дядько Льошка), який щойно повернувся з війська, катав нас,
— Це не мої батьки-и-и! — завив Максим, втупляючись у машинку. Марина заціпеніла: сказане сином не вкладалося в голові. Олег був більш говіркий: — Що?! Ти що це дурницю верзеш?! — Зачекайте, панове, — ввічливо сказав охоронець. — Ви — батьки цієї дитини? — Ну так, це наш син Максим
Життєві історії 0
— Батьки Максима, якому пʼять років, будь ласка, підійдіть до центральної стійки інформації, — гучно полетів під склепіннями чийсь голос. Марина озирнулася й ахнула. Макса немає! — Олеже!
— Мамочко, не плач, не треба! Я знаю, що тато кинув нас, я знаю, що нам із тобою треба якось виживати, і ти визнала найкращим варіантом переїхати в цей бабусин будиночок. А квартиру здати чужим людям. Я все знаю, мамо… Я буду слухняною, я тобі обіцяю, я чекатиму на тебе й читатиму книжки, до того ж тітка Катя за мною догляне. Ми впораємося, мамо
Життєві історії 0
— Олечко, донечко, я тебе прошу, — мама присіла біля Олі навпочіпки. — Нам треба тут пожити, трішки, скоро все закінчиться, і ми знову поїдемо до міста, ну?

You cannot copy content of this page